Видатні психологи: Фромм Еріх та Юнг Карл Густав
ЮНГ КАРЛ ГУСТАВ (1875-1961)
Карл Густав Юнг народився 26 липня 1875 р. у швейцарському містечку Кесвіль.
Закінчивши Базельську гімназію, він у 1895 р. вступає до університету. Юнг бачив себе в майбутньому лікарем, праг¬нучи серйозно займатися хірургією. Але
через якийсь час він змінив своє рішення. Коли Юнг практикував у клініці й готувався до державного іспиту, до його рук випадково потрапив підруч¬ник з психіатрії, з якого він дізнався, що психіатрія — «наука про осо¬бистість». Він одразу вирішив серйозно зайнятися цією наукою.
1900 р. Карл Юнг працює як асистент у клініці Бургхельцлі. За роки роботи в цій клініці Юнг багато досяг, зокрема покращив стан багатьох хворих. Він поставив собі за мету змінити структуру психіатрії, оскільки до нього психіатри ігнорували психологію душевнохворих. А з 1905 р. він читає курс психіатрії в Цюріху й у цей час обіймає посаду головного лікаря в університетській клініці. У цьому ж році він засновує лаборато¬рію експериментальної психопатології при психіатричній лікарні, де ра¬зом зі своїми студентами вивчає психічні реакції.
Психологія стала для Юнга наукою наук — саме вона, на його думку, має дати сучасній людині цілісне уявлення, світогляд. Крім «філософії життя», його приваблював і модний на той час окультизм. Упродовж кількох років Юнг брав участь у спіритичних сеансах, ознайомився з літе¬ратурою з астрології та інших «таємничих» наук.
1902 р. Карл Юнг закінчив роботу над докторською дисертацією «Про психологію і патологію так званих окультних феноменів». Ця робота доте¬пер зберегла наукове значення — Юнг дає в ній психологічний і психіат¬ричний аналіз медіумічного трансу, зіставляє його з галюцинаціями. Він вважає, що в поетів, пророків, містиків, засновників різних релігійних рухів спостерігаються ті самі стани, які психіатр спостерігає у хворих.
З 1906 р. між Карлом Юнгом і Фрейдом починається жваве листуван¬ня, що триває до 1913 р. У ці роки вони обмінюються досвідом, різними теоріями, роботами, серед яких Юнг посилає і свою роботу «Психологія Dementia praecox». Фрейд і Юнг виробили власні культурологічні кон¬цепції, які займають гідне місце в системі культурологічних знань.
1890 р. Юнг, працюючи в Цюріхській клініці, стає його відкритим по¬слідовником і пропагандистом теорії. Не можна сказати, що стосунки між Фрейдом і Юнгом завжди були дружніми. Визнаючи авторитет Фрейда і навіть називаючи його своїм учителем, Юнг багато в чому з ним не по¬годжувався, а в 1913 р. їхні стосунки припиняються.
Сам Юнг сприймав Фрейда як трагічну фігуру і водночас як велику. Юнг причиною розриву називає свою роботу «Метаморфози і символи лібідо». Там, де Фрейд бачив лише сексуальні мотиви і прагнення насил¬ля, Юнг виявляв поєднання жіночого і чоловічого начал, особистих і ко¬лективних факторів з багатовіковою історією (архетипи).
Об'єднати всі ці поняття в систему Юнгу допомогли його дослідження у сфері історії культури та релігії і, звичайно, його багата психотерапев¬тична практика.
У момент розриву з Фрейдом Юнгу виповнилося 38 років — середина життя, поворотний пункт в особистісному розвитку. Цей віковий етап сам Юнг згодом визначив як «кризу середини життя». Але саме цей критич¬ний період збігся з генеруванням його основних ідей, що ввійшли в істо¬рію науки аналітична психологія.
Розквіт творчості Юнга припадає на період початку Першої та кінця Другої світової війни. Восени 1913р. його глибоко стривожили жахливі видіння кривавої Європи. У серпні наступного року вибухнула світова війна, немовби явивши собою категоричне заперечення раціональних основ культури і цивілізації. Тоді Юнг поставив перед собою завдання якнайглибше досліджувати духовну історію людини, щоб виявити й подо¬лати те, що штовхає її до ірраціонального саморуйнування.
Плоди кантівських міркувань побачили світ у 1921 р. у монументальній праці «Психологічні типи, або психологія індивідуації». Обсяг цієї книги перевищував 700 сторінок, з яких перші 470 являли собою найширшу па¬нораму філософської думки — західної і східної, давньої і сучасної. Решта 240 сторінок були викладом концепції Юнга. Слід зазначити, що його на¬ступні досліди в наукових колах були оцінені по-різному, однак концепція психологічних типів була визнана в усьому світі й принесла Юнгу велику популярність.