Погляд на особистість з точки зору основних психологічних теорій
При цьому людина, пізнаючи себе, усвідомлює свої недоліки і звичайно намагається викоренити їх. Таке самопізнання ніби створює внутрішні умови для більш об'єктивного вивчення іншої людини.
Таким чином, особистість - не аморфне поняття, вона має визначену структуру, знання якої необхідне кожній людині, що працює в системі "людина -людина".
При визначенні поняття "особистість" ми повинні враховувати її основні психічні властивості (основні життєві потреби, інтереси, ідеали, темперамент, характер), які залежно від взаємозв'язку і співвідношень між собою створюють структуру особистості. У структурі особистості виділяють такі якості: гармонійність, цілісність, широту і глибину, функціональний профіль, тобто співвідношення різних властивостей між собою.У зв'язку з цим доцільніше говорити про структурно-характерологічні особливості особистості. Такий підхід до розуміння структури особистості дозволяє розкрити її вольові, моральні якості (стійкість, наполегливість, витримку, самовладання, чуйність, милосердя, принциповість, чесність, порядність і відповідно до цього протилежні—негативні якості).
Структура особистості (за СЛ.Рубінштейном)
Спрямованість – реалізується у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності, поведінки та світогляду.
Знання, уміння, навички набуваються у процесі життя та пізнавальної діяльності.
Індивідуально - типологічні властивості особистості реалізуються в темпераменті, характері, здібностях.
Єдність в структурі особистості біологічного, суспільного і індивідуального здійснюється в процесі формування та історичного розвитку людини.
Знання якостей особистості необхідні для лікаря (враховуючи специфіку його професійної діяльності).
Досліджувати й аналізувати психологічні особливості людей можна тільки знаючи структуру особистості, до якої, як правило, включають темперамент, характер, мотивацію, вольові якості, соціальні установки, здібності та емоції. Ці компоненти не слід уявляти як абсолютно незалежні або відірвані один від одного структурні елементи, оскільки вони є складовими єдиної функціональної системи. Разом з тим ототожнювати або не розрізняти їх -значить позбавити себе можливості об'єктивної оцінки переваг і вад людини.
Ознайомившись зі структурою і типологіями особистості, ви переконалися в тому, що знання психологічних особливостей людини необхідне у практичній роботі лікаря.
Однак для того, щоб уміти аналізувати ті чи інші прояви особистості, а також їх взаємозв'язки, окрім структури і типології, необхідно вивчити вікові особливості особи. У зв'язку з цим розглянемо основні етапи розвитку особистості.
За останнє десятиріччя в психології спостерігається тенденція до цілісного розгляду особи з позицій різних теорій і підходів. Реалізацією цілісного підходу є теорія, яка належить американському психологу Е.Еріксону. Він виділив і описав вісім стадій розвитку особи і вісім життєвих психологічних криз, неминучих для кожної людини.
Перерахуємо описані Е.Еріксоном етапи формування особи.
1. Ранній вік немовляти (від народження до 1 року). На цій стадії виникають передумови майбутньої товариськості або відстороненості від людей. Для цього етапу характерна "криза довіри-недовіри".
2. Пізній вік немовляти (від 1 року до 3 років). У дитини формується самостійність і впевненість у собі. Це стадія "кризи автономії на противагу сумнівам і сорому".
3. Раннє дитинство (від 3 років до 5 років). Дитині властиве зацікавлене вивчення навколишнього світу, наслідування дорослим, включення до статево-рольової поведінки. Цій стадії відповідає "криза появи ініціативності на противагу почуттю провини".