Методи дії в навчанні та супервізії психологів-консультантів

Твердження про те, що підготовка практиків (а психолог-консультант є однією з "найпрактичніших" видів діяльності) повинна бути практично-зорієнтованою, звучить як аксіома, якщо не як тавтологія. Дійсно, переконувати в цьому не треба нікого. Проте, самі практичні методи є нерівнозначними в плані, так би мовити, "наближення" до практики. Очевидно, найбільш "практичною" є сама практика, тобто найкраще було б учити професійній діяльності безпосередньо в її процесі, отримуючи практичні навички, при виконанні реальних професійних дій. Але це є неможливим з етичних міркувань. Справді, неприпустимо учити на хірурга, оперуючи живу людину, бо таке навчання буде оплачуватись ціною людського життя. Діяльність психолога-консультанта або психотерапевта не менш тісно пов'язана проблемами життя і смерті, і помилки в ній можуть бути не менш драматичними.

Серед практичних методів зараз одними з найпоширеніших є форми, пов'язані з аналізом практичних ситуацій, груповими дискусіями, тренінгом навичок тощо. Таке навчання хоч і відрізняється від традиційних лекційно-семінарських форм значно більшою активністю, елементами сугестії та інших технік психотерапії, високою мотивацією тощо, проте ці відмінності не завжди є принциповими. В основі переважної більшості тренінгових методів лежить знов таки "розмовний жанр", тобто діяльність, побудована на мові та мовленні, в ній в найбільшій степені задіяні інтелект, пам'ять і сприймання, тобто такі ж самі сфери особистості та її психічної діяльності, як і в традиційному навчанні.

Серед розмаїття тренінгів, існує група методів, що, на мою думку, максимально наближені до практики, фактично є її повноцінною заміною. Це група так званих методів дії, до яких відноситься рольова гра, психодрама, соціодрама, інтерактивний аналіз ситуацій та споріднені з ними. На їх практичну цінність вказувало багато вчених. Так, наприклад, визнаний фахівець психодрами Грете Лейтц писала, що "психодрама як психо- і соціотерапевтичний акціональний метод являє собою максимально наближену до життя форму групової психотерапії" (Лейтц, 1994, с. 27).

Психодрама, як один з найпопулярніших методів дії, має ряд незаперечних переваг у порівнянні з іншими видами підготовки. По-перше, вона працює з реальними ситуаціями з життя і діяльності людей, а це значить, що вона максимально наближена до дійсності. По-друге, психодраматичний процес протікає не в розмірковуванні, а в дії, що дозволяє активно використовувати не лише інтелект, сприйняття і пам'ять, але й емоційно-почуттєві та тілесно-рухові складові поведінки людини. Це сприяє більшій ефективності практичних рішень і міцності засвоєння досвіду. По-третє, на відміну від звичайного тренінгу навичок, такий спосіб роботи дозволяє торкатися більш глибоких особистісних шарів. А це означає, що з'являється можливість, з одного боку, шукати і опрацьовувати внутріособистісні перешкоди ефективної діяльності (бар'єри, стереотипи, страхи і т.п.). З іншого боку, така робота допомагає розкриттю внутріособистісних ресурсів, підвищенню спонтанності і творчого потенціалу людини.

Проблема особистісних ресурсів не є традиційною в сучасній педагогіці та педагогічній психології, хоча її розв'язання може дати неабиякі практичні результати. Одним з шляхів вирішення проблеми ресурсу пов'язана саме з рольовими підходами в психології. Дуже цікавими в цьому плані є результатами роботи П. Каллеро, що розробив новий ресурсний підхід до рольової теорії, згідно з якими роль може використовуватися як фасілітатор і виразник людських дій, а отже вона фактично виступає як мобілізатор особистісних ресурсів в різних видах діяльності і соціальної активності індивіда. Основна ідея роботи полягає в осмисленні ролі як ресурсу, і пропозиції використання ролей як інструментів установлення соціальної структури. Цей підхід опрацьовується трьома способами. Спочатку роль визначається як "культурний об'єкт", що є теоретично несуперечливим з концепцією ресурсу. По-друге, це визначення ролі доповнює останні досягнення в осмисленні соціальної структури. По-третє, подається набір формальних пропозицій, що ілюструють значення цієї нової концепції для рольового аналізу (Callero, 1994). Теоретичні висновки П. Каллеро отримують хороше практичне втілення не лише в такій розвиненій практичній галузі, як рольова психотерапія, а й в будь-яких рольових та драматургічних психотехнологіях, пов'язаних з методами дії.Короткий аналіз методів дії слід почати з рольової гри, що фактично виступає їх основою. Рольова гра - це модель самого життя, вона містить потенціал, який ще не до кінці з'ясований психологічною наукою і, на мою думку, має дуже великі перспективи для практичної реалізації в надзвичайно широкому спектрі галузей. Рольова гра та побудований на ній рольовий тренінг полягає у рольовому моделюванні дійсності, тобто відтворення реальних ситуацій за допомогою ролей, що відповідають соціальним позиціям учасників. Роль передбачає не лише соціальні експектації (тобто сукупність норм щодо її виконання, правил поведінки тощо), а й певний типаж, характер, образ, імідж, іншими словами, певне людське обличчя. Рольова взаємодія повинна здійснюватись відповідно соціальних експектацій і нормативів, з одного боку, і згідно психологічного типу - з іншого.

Психодрама - це інтегральний метод, що включає в себе як основу рольову гру, але нею не обмежується. Важливими елементами психодрами є велика група технік, серед яких в нашому контексті найважливішими є "дублювання", "обмін ролями", "дзеркало", в результаті використання яких можна подивитися на ситуацію з різних точок зору, сприйняти позицію іншого, зрозуміти неусвідомлені чинники поведінки тощо. Ще однією особливістю психодрами є те, що в психодраматичні рольовій грі повинний бути протагоніст (головний герой), який пропонує для постановки свою життєву ситуацію.