Рольова компетентність як умова гармонійності життєвого світу особистості
Постановка проблеми. Є багато психологічних теорій і концепцій, які пояснюють гармонійність чи дисгармонійність особистості та її життєвого світу за допомогою різних моделей. Досить цікавим видається підхід, що трактує гармонійність із погляду компетентності. Однією з самих опрацьованих в цьому плані є теорія життєвого світу Т. М. Титаренко, яка пов'язує гармонійність життєвого світу особистості з життєвою компетентністю чи некомпетентністю [1].
Життєвий світ особистості може бути представлено як сцену, на якій розгортаються життєві події. Ця думка не така вже й нова, згадаймо вислови В. Шекспіра "світ - театр" та О. С. Пушкіна "наше життя - гра". На драматургічній моделі життя і людської поведінки побудовано такі відомі теорії, як символічний інтеракціонізм Дж. Г. Міда [2] та драматургічні соціологічні теорії І. Гофмана і К. Барка [3; 4]. Соціальна поведінка в рамках цих підходів розглядається насамперед як виконання соціальних (та інших) ролей. Логічно припустити, що гармонійність життєвого світу в драматургічно-рольовій парадигмі може бути пов'язаною з рольовою компетентністю, особливо, якщо розглядати життєдіяльність людини з погляду функціонування її життєвих ролей.
Рольова компетентність як складова поняття "життєва компетентність". На наш погляд психологічні (насамперед - життєві) ролі досить істотно пов'язані із життєвою компетентністю особистості, а рольова компетентність є однією з її важливих складових. Що вкладається в поняття "компетентність"? У більшості джерел під ним розуміється система умінь і здатностей людини розв'язувати певні завдання.
Залежно від виду завдань розглядаються різні види компетентності. Життєва компетентність - це здатність людини вирішувати життєві проблеми. Близьким до нього є поняття "соціальний інтелект". Рольова компетентність - здатність розв'язувати життєві проблеми, пов'язані з рольовою поведінкою або її засобами.
У вітчизняній літературі аналізуються й інші поняття, близькі за своїм змістом до наведених. Так, "компетентність в спілкуванні" - це уміння долати труднощі спілкування, у першу чергу, соціально-перцептивного плану, здатність рефлексувати власні вияви в спілкуванні і використовувати одержану інформацію для самопізнання [5]. "Життєвою компетентністю" Т. Титаренко називає вміння не зосереджуватися лише на собі, а виходити за межі особистого егоцентризму, віру у свої адаптивні можливості, умінні розумно виходити за межі норм, уникати зайвої мінливості і відносності світу [1, 204-206]. "Соціально-психологічна компетентність" - це здатність розв'язувати різноманітні соціально-психологічні завдання [6]. "Комунікативна компетентність" розглядається як готовність особистості до комунікативної діяльності [7].
У зарубіжних джерелах зустрічається тлумачення соціальних ролей з точки зору "компетентностей взаємодії". Так, М. Атаї та Дж. Дарлі під компетентностями взаємодії розуміють здатності створювати нові зразки виконання ролі реконструюванням знайомих, набутих в практиці прикладів, що дає змогу діяти в специфічних змінах ситуацій взаємодії. Серед базових компонентів розглядаються "здатності відображати перспективу іншого" та вміння "самоконтролю" [8, 70].
Близьке до компетентності є поняття грамотність. Існує концепція "емоційної грамотності", запропоноване відомим транзактний аналітиком К. Стайнером. Автор пов'язує цю властивість з системою здатностей і життєвих умінь, насамперед таких, як здатність розуміти свої емоції, слухати інших та співчувати їхнім емоціям, продуктивно виражати емоції. Для пояснення суті поняття емоційної грамотності він використовує також поняття "емоційний інтелект" [9, 11].
Деякі характеристики особистості, які аналізуються в психологічних концепціях, стосуються рольової поведінки, що узгоджується з нашим розумінням рольової компетентності. Зокрема, у теорії психодрами Я. Морено використовується таке поняття, як "рольовий дефіцит", тобто недостатність функціонування ролей, яка виникає в процесі рольового розвитку [10, 284-299]. Розглядається первинний (рольова недостатність) та вторинний (атрофія ролей) рольовий дефіцит. Хоча це поняття використовувалося автором переважно в клінічному розумінні, його можна екстраполювати на прояви здорової психіки, і в такому разі рольовий дефіцит описує тенденції, протилежні явищу рольової компетентності.
Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що рольова компетентність - це здатність особистості розв'язувати життєві проблеми, пов'язані з рольовою поведінкою, із функціонуванням життєвих ролей. Вона включає здатність оперативно володіти своїми психологічними ролями, бути повноправним суб'єктом цих ролей, включати рольову поведінку в процес власної життєдіяльності й життєтворчості, що сприяє гармонійній рольовій самореалізації. Рольову компетентність можна розглядатися не просто як функціональну надбудову над особистістю, а як інтегральну характеристику самої особистості.Структура життєвого світу і його дисгармонійність. Кожна людина створює для себе власний просторово-часовий континуум. У когось він широкий і багатогранний, а в когось - обмежений та одноманітний. У різних людей потреби, пов'язані з їхнім свого життєвим світом неоднакові за складністю. Когось задовольняє маленький "мікросвіт", де людина почувається затишно і комфортно, а для іншого - світ розширюється до велетенської держави, а інколи і до безмежного Всесвіту, де хочеться бачити себе цілковитим господарем.