Рольова соціалізація особистості: психотерапевтичний ракурс
Рольова соціалізація повинна не зводитись до формування ролей (хоча це виступає ядром даного процесу), а розглядатись в значно ширшому контексті - діалектичному поєднанні процесів соціалізації (засвоєння ролей, заперечення індивідного, перехід від індивіду до особистості) та індивідуалізації (розвиток рольової автономії, незалежності від ролі, заперечення суспільно-загального, перехід від особистості до індивідуальності). Феномен індивідуальності є певною мірою розв'язанням протиріччя між біологічною та соціальною підвалинами особистості, наслідок гегелівського "заперечення заперечення", результат процесів, що в різних теоріях особистості носять назву самоактуалізація, індивідуація, розвиток самоідентичності тощо [див. 2].
Розуміння людини як суб'єкта життєдіяльності та життєтворчості характерне для української психологічної науки, починаючи з Г. С. Костюка, який ще до А. Маслоу з його ідеями самоактуалізації писав: "Виникають найвищі форми саморуху особистості, що розвивається, які виявляються в її свідомій цілеспрямованості, в прагненні працювати над собою, виробляти в себе ті чи інші якості, керуючись певним ідеалом, підкорювати своїй владі гру сил своєї власної природи. При наявності такої цілеспрямованості особистість до певної міри сама починає керувати своїм власним психічним розвитком" [4, с. 37]. Пізніше ці ідеї знайшли втілення в роботах школи Л. В. Сохань.
В рольовому розвитку, як основі рольової соціалізації, особливе місце займає формування життєвих ролей особистості, тобто ролей, що пов'язані з особистісною ідентичністю. Кожна людина характеризується репертуаром її життєвих ролей, які поступово змінюються. В кожному життєвому циклі людини актуалізуються певні життєві ролі. Зміна їх при переході від одного життєвого циклу до іншого не завжди відбувається гармонійно, вона може супроводжуватись життєвими кризами, які з точки зору рольової теорії можна тлумачити як рольовий конфлікт у сфері життєвих ролей особистості [8]. Інколи спостерігається затрудненість формування життєвих ролей. Наприклад, жінка не може іденфікувати себе з роллю "матері", або чоловік ї з роллю "батька"; людина не може прийняти на себе роль "пенсіонера" або "тяжко хворого". Буває і навпаки - тяжко переживаються зміни старих ролей (наприклад, примирення із руйнуванням міжособової ролі при втраті близької людини).
Тут ми переходимо на психотерапевтичні аспекти проблеми рольової соціалізації особистості, які, проте, неможливо відокремити від генетичних та онтологічних. Так, більшість найвідоміших теорій особистості розвивались як складові частини психотерапевтичних систем і виступали теоретичною основою для побудови моделі особистісної психопатології, що використовувалась в практиці психологічної та психотерапевтичної допомоги людині.
Не є винятком і теорія особистості Морено, яка гармонійно поєднується з теорією та практикою психодрами та соціометрії. Основу психопатології автор вбачає в порушенні послідовності формування первинних рольових категорій в процесі рольового розвитку, коли якась фаза минається чи відбувається повернення на попередні рівні. Так, перестрибування через формування психічних ролей веде до психопатичного розвитку, а соціальних - до шизоїдного. Повернення до нижчих рівнів є причиною розвитку страху, який може проявлятися в різних невротичних та психотичних порушеннях. На етапі "другого психічного всесвіту" (який справедливо вважається фундаментом розвитку особистості) людина повинна навчитися жити і в реальності, і в уявленні, не віддаючи переваги жодному світу перед іншим. Якщо людина залишається на попередньому рівні сприймання реальності (в рамках матриці всесвітньої реальності), це загрожує їй слабоумством. І навпаки, застрівання на рівні своїх уявлень може стати причиною невротичної відгородженості від реальності через ірреальні страхи і бажання [5].Особистісну психопатологію можна досліджувати і в рамках концепції життєвих ролей особистості. Їх розвиток та зміна відбувається за певними закономірностями. Ранні інфантильні ролі не зникають безслідно, а перетворюються в своєрідну символічну функцію. У деяких особистостей інфантильні ролі фіксуються і залишаються актуальними в наступних життєвих циклах. Буває, що нові ролі не формуються, або, існуючи номінально, як соціальна функція, тим не менш не стають її життєвими ролями. Внаслідок цього розвивається так званий рольовий інфантилізм, тобто фіксація на інфантильних життєвих ролях при затрудненні функціонування та нерозвинутості "дорослих" життєвих ролей.
Іншою формою особистісної рольової дисгармонії є рольові девіації, тобто значні відхилення психологічних ролей від загальноприйнятих норм та зразків поведінки. Прикладом їх можуть бути соціальні ролі так званого криміногенного типу особистості, функціонування яких значно відхиляється від суспільних нормативів. Ці відхилення можуть бути зумовленими не лише викривленнями в моральній сфері людини, в окремих випадках вони пов'язані з клінічними синдромами особистісних розладів. Але, так чи інакше, девіантна та делінквентна поведінка, як правило, супроводжується аномаліями рольового розвитку особистості. До рольових девіацій можна віднести і статеві девіації, тобто відхилення від нормативів статевих та гендерних ролей. Яскравими прикладами можуть бути інверсії "чоловічих" та "жіночих" ролей (транссексуалізм та трансвестизм), міжособових партнерських рольових стосунків (гомосексуалізм) тощо.