Рольова соціалізація особистості: психотерапевтичний ракурс
Поняття соціалізації - одне з ключових в проблемі психологічного розвитку особистості. Остання, маючи дуалістичну, біо-соціальну природу, є одночасно і результатом розгортання потенціальних, закладених в спадковості, можливостей, і продуктом формуючого впливу суспільства. Проте, далеко не всі окремі сторони процесу соціалізації знайшли достатнє відображення в теоретичних та прикладних дослідженнях. Соціалізація часто зводиться до засвоєння суспільних норм і цінностей, але існує цілий спектр різних, інколи навіть полярних думок та поглядів щодо механізмів, за допомогою яких воно відбувається.
Так, в біхевіоральних та соціально-когнітивних теоріях особистості (Б. Ф. Скіннер, А. Бандура, Дж. Роттер) в основі засвоєння розглядаються різні форми научіння, в культурно-історичній теорії (Л. С. Виготський) процес соціалізації - це не що інше, ніж інтериоризація культурних цінностей. Хоча в зазначених концепціях і розглядається певна активність особистості, що впливає на характер та індивідуалізацію засвоєння суспільних нормативів, проте - джерело чи рушійна сила цього процесу пов'язується з суспільством.
Постає питання: чи коректно розглядати рушійну силу розвитку особистості за межами цієї особистості? Ми можемо зняти це протиріччя (принаймні частково), якщо під соціалізацію будемо розуміти не (або не лише) засвоєння якихось абстрактних норм, я формування суспільних ролей. Суспільні нормативи існують не як абстрактні правила, а як соціальні експектації, очікування суспільства, спрямовані на особистість, що формується. Рольові очікування (тобто вимоги до форми виконання та змісту соціальних ролей є тим суспільним середовищем, у якому відбувається рольова соціалізація. Але джерелом цього процесу є суб'єктна активність особистості, яка вибірково реагує на різноманітність рольових очікувань відповідно до власних потреб людини та уявлень про себе (рольової Я-концепції).
Ідея тлумачення соціалізації через формування суспільних ролей, власне, не нова. Так в теорії символічного інтеракціонізму (Дж. Мід) сама особистість розглядається як сукупність соціальних ролей [див. 9, 10]. Проте і в цій концепції недооцінюється активність суб'єкта, який лише адаптується до суспільних експектацій. Такі погляди принципово не відрізняється від класичного біхевіоризму Дж. Уотсона (до речі автор теорії ролей, хоч і критикував Уотсона, сам називав себе соціальним біхевіористом).
Внутрішнє джерело рольового розвитку досить грунтовно проаналізовано в теорії особистості Я. Морено [див. 5, 6, 11], який всю різноманітність людської активності зводив до функціонування ролей (або чотирьох первинних рольових категорій): соматичних, що визначаються фізіологічними потребами і емоціями; психічних, що виникають уже в соціальній матриці і що розширюють сферу переживань дитини; соціальних, що задаються структурою суспільних стосунків, в яких бере участь людина; трансцендентних, в яких людина здійснює іманентну притаманну світу трансценденцію і приходить до загального погляду на світ.
Розвиток особистості Морено розглядав в двох аспектах: як соціоемоційний (формування здатності до міжлюдських стосунків) і рольовий (придбання досвіду завдяки рольовому навчанню). Рольовий розвиток він вважав основою розвитку особистості, стверджуючи, що поява ролі первинна по відношенню до "Я".
В його теорії розглядаються кілька стадій рольового розвитку людини, які відповідають послідовному формуванню згаданих рольових категорій. Ембріональна стадія: людина вступає у відношення зі світом, тобто у неї з'являється поведінка; дитина і матір утворять функціональну органічну єдність (органічну плаценту). Перший психічний всесвіт (матриця всесвітньої ідентичності): дитина ще не диференціює об'єкти і живих істот; матір і немовля утворюють інтеракціональну єдність (соціальну плаценту), переживання якої веде до глибинного переживання тотожності зі світом і формує наступну довіру до власного буття. Перший психічний всесвіт (матриця всесвітньої реальності): дитина починає розрізняти і узнавати оточуючих людей і предмети, проте вона переживає їх тільки в той момент, коли вони реально присутні. Другий психічний всесвіт: єдине сприймання світу дитиною поділяється на сприймання реальності і на фантазію, що є передумовою виникнення дискурсивного мислення, мовлення і формування понять; дитина знайомиться з ролями ще до того, як здатна діяти. Третій психічний всесвіт: людина переживає тотожність з трансперсональним буттям. Це переживання не є обов'язковим в психосоціальному розумінні. Воно не відбувається тільки в психічних чи соціальних ролях, а здійснюється завдяки трансценденції до нової рольової категорії інтегративного переживання [5].При всій привабливості теорії особистості Морено вона певною мірою грішить іншою крайністю - недооцінкою значущості суспільства як джерела і носія тих цінностей, які засвоюються кожним індивідом, і без чого рольовий розвиток ми не можемо в повному розумінні слова назвати соціалізацією. Виникає спокуса "поєднати" різні підходи в концепції "рольової соціалізації", яка була б позбавлена соціологізаторських тенденцій. Подібна концепція повинна дотримуватись інтегрального погляду на людину, яка поєднує в собі сутнісні характеристики індивіду, особистості та індивідуальності, що відображають відповідно біологічні, соціальні та суб'єктні фактори розвитку. Системоутворюючою субстанцією інтегральної характеристики людини виступає тлумачення її як суб'єкта не лише діяльності та поведінки, а й власної життєтворчості.