Культурні особливості рольової поведінки та психологічна допомога

Одна із важливих проблем соціальної психології особистості полягає в дослідженні того, як співвідносяться психологічні ролі і особистість людини і яке місце займають ролі в її структурі. На перший погляд відповідь зрозуміла: ролі привнесені культурою, а отже, повинні вважатися зовнішньою надбудовою над особистістю, що не порушує її глибинних структурних утворень.

Подібна чи близька до неї позиція характерна для більшості теорій особистості, що дотримуються різних психологічних поглядів, передусім таких найбільш впливових шкіл, як психоаналіз і гуманістична психологія. Будучи протилежними за основними поглядами, ці напрямки в той же час сходяться в позиції, що соціокультурні чинники не є визначальними в особистісному розвитку. Правда, віддаючи пріоритет внутрішнім рушійним силам, вони розглядають цю детермінацію по-різному: психоаналітичні теорії особистості виходять з примату інстинктивної природи людини, тобто апелюють до глибинних проявів людської психіки; гуманістично орієнтовані теорії спираються на ідеї реалізації вроджених здібностей людини і її потребу в самоактуалізації, тобто на ідеї "вершинної психології" (див. Холл и Линдсей, 1997; Хьелл и Зиглер, 1997; Maddі, 1989).

Проте уже в рамках психодинамічного напряму відбувається еволюція вбік зростання соціальної спрямованості (теорії А.Адлера, Г.Саллівена, Е.Фромма та ін.), хоч і вони традиційно не ставлять соціокультурні чинники на перше місце в особистісній детермінації. Аналітична теорія особистості також не є винятком, ототожнюючи набір соціальних ролей, притаманних особистості, з "персоною", чи стандартною маскою, прийнятою людиною перед обличчям соціальних впливів. У той же час, К.Г.Юнг включає персону в число п'яти головних архетипів колективного несвідомого, тим самим показуючи, що між глибинно-психологічними підгрунтями особистості і соціальними ролями є певний зв'язок. Два інших архетипи - аніма та анімус також пов'язані зі статевими ролями людини.

Іншої орієнтації, і це природно, дотримуються концепції особистості, в основі яких лежать психологічні теорії ролей, передусім символічний інтеракціонізм Дж.Міда і теорія психодрами Я.Морено. Особистість в цих концепціях розглядається як набір ролей. Найбільш послідовно цю думку проводив Я.Морено, який визнавав пріоритетність ролі по відношенню до "Я": "Ролі не виникають із "Я", але "Я" може виникнути із ролей" (Moreno, 1964). На відміну від соціологічних концепцій він розглядав ролі не лише як соціальні, але і як психосоматичні, психічні і трансцендентні, об'єднуючи їх в 4 первинні рольові категорії (див. Лейтц, 1994). Хоч ці погляди і не можна назвати безперечними, в них міститься цінна ідея про рольову природу особистості, яку ми спробуємо обгрунтувати.

Одна з ключових проблем полягає в генезисі психологічних ролей особистості. Найчастіше формування ролей пов'язується з феноменом соціалізації, яку ми звичайно розуміємо як засвоєння соціального досвіду, проте це уявлення є явно звуженим. Соціалізація неодмінно включає в себе наступні складові: 1) засвоєння мови як засобу соціальної комунікації, без якого неможливий зв'язок (а отже і продуктивна взаємодія) особистості з суспільством; 2) засвоєння соціальних ролей, що є важливими формами включеності особистості в соціальні групи; 3) засвоєння соціального досвіду, цінностей і норм, що виступають регулятором соціальної поведінки особистості. Ці компоненти знаходяться в тісному взаємозв'язку і не можуть існувати один без іншого.

Про мову, в силу її важливості для розвитку і функціонування особистості, слід сказати окремо. Слід відзначити, що мова і мовлення не виникають самі із себе, із глибини особистості. Вони формуються тільки в мовному середовищі, в процесі запозичення ззовні. Це найбільш послідовно доведено в культурно-історичній теорії Л.С.Виготського. Зрозуміло, тут передусім мається на увазі мова знаків, що спирається на другу сигнальну систему, а не, скажемо, "мова образів", "мова почуттів" і т.п., які мовою можна назвати певною мірою метафорично.

Коли ми кажемо про "мову несвідомого" (яка, згідно з теорією К.Г.Юнга, існувала до нашого народження), про його інтерпретацію чи розшифровку (тлумачення), то не слід забувати, що розшифрувати будь-яку невідому мову - це означає перевести її на іншу мову - відому. Як мінімум, ця друга мова уже повинна існувати. Тому, навіть визнаючи за мовою несвідомого символічну природу слід розуміти, що збагнути її можна лише володіючи мовою знаків, а отже, абстрактним мисленням.Про важливість соціалізації для розвитку особистості кажуть факти її відсутності. Приклади "дітей-мауглі", на зразок дівчинок Амали і Камали, вихованих вовками і повернутих згодом в людське суспільство, демонструють неможливість формування у них людських ролей. Та психічна організація, що у них сформувалася, включаючи стереотипи поведінки, потреби, специфічну "мову" тварин і т.д., можна образно назвати "роллю" вовка. Ці приклади, включаючи аналогічні випадки, об'єднані назвою "синдром Каспара Хаузера", показують, що соціалізація - це не нашарування чогось зовнішнього на внутрішнє, суттєве, а формування цього внутрішнього, формування "Я".

Якщо представити собі мисленний експеримент, що дозволяє виділити особистість в "чистому вигляді", відібравши у неї все, що привнесено цивілізацією, то ми будемо вимушені: окрім соціальних ролей "забрати" у неї мову і мовлення; "позбавити" абстрактного мислення (бо воно нероздільне з мовленням), а значить, і здатність до розуміння символів; "зруйнувати" семантичну структуру свідомості (бо воно спирається на смисли, а отже, на мову); "зруйнувати" ментальні структури (бо ментальність тісно пов'язана з мовою і свідомістю людини). Те, що "залишиться", навряд чи можна назвати особистістю. Отже, треба говорити не про антагонізм особистості і ролі, а скоріше про їх глибинний взаємозв'язок, про певну спорідненість ролей із людським "Я".