Психологія телефонної розмови
Телефонна розмова - це надзвичайно поширений вид усного дистантного невiзуального спілкування. Співрозмовники не бачать один одного (відеотелефон ще не набув значного поширення), i тому з ycix невербальних засобів спілкування тут у розпорядженні мовця е лише неканонічні фонетичні знаки, паузи i мовчання. 3 огляду на відсутність підтримки мовлення жестами, поглядами, мімікою тощо воно істотно вiдрiзняcться вiд контактного усного спілкування.
У телефонній розмові фрази належить вимовляти виразніше, у дещо повільнішому темпі (стиль мовлення - середній між повним, монологічним, i розмовним, діалогічним), голосніше (але не кричачи в слухавку, бо це давно зображається гумористами різних країн як прикмета провiнцiалiв). Непотрiбно будувати синтаксично надто великі i складні висловлювання. Час від часу (у паузах між фразами) доречно потверджувати своє сприйняття i розуміння того, що говорить партнер, короткими репліками: Так!; Розумію!; Зрозуміло!; Ясно! та под. Розмовляти бажано стисло, щоб не забирати багато телефонного часу.
В українській мові слово дзвонити багатозначне, i тому на означення розмови телефоном краще вживати однозначне, семантично прозоре дієслово телефонувати та його похідні, напр.: Як тобі (Вам)телефонувати?; Зателефонуйте мені завтра; Мені вдалося потелефонувати до ... i т.п.
Є люди, котрим властива несимпатична звичка, набравши номер i почувши в слухавці Алло!, гукати: Хто там? або З ким я розмовляю? Iншi дещо скромніше допитуються: Куди я попав? На тaкi й подібні запитання дехто мовчки кладе ("кидає") слухавку, а хтось i дає саркастичну, роздратовану, вельми неґречну відповідь. Як звуть, так i озuваються, - мовить українське прислів’я.
Щоб уникнути комунікативного конфлікту i справити враження людини, обізнаної з нормами мовленнєвого етикету, потрібно дотримуватися правил спілкування телефоном:
1.Почувши дзвінок i знявши слухавку, вiдповiдаемо вигуком-iнтернацiоналiзмом Алло! (від англійського hallo, що означає витання на зразок нашого Здоров (був)!) або більш конкретними за семантикою українськими висловлюваннями (Я) слухаю: Вас слухають чи семантично ще докладнішими фразами з називанням прізвища, посади, закладу тощо: Іваненко (слухає); Головний енергетик; Хірургічне відділення; Готель "Карпати ".
2.Iнiцiатор телефонної розмови, почувши Алло!; Вас слухають тощо, вітається із співрозмовником (Доброго ранку (дня; вечора)!) i відрекомендовується, називаючи - залежно вiд обставин - своє ім’я, або ім’я i прізвище, або ім’я, прізвище i посаду, або тільки посаду чи тільки назву закладу, установи ТОЩО. Вживати при цьому "штамповані" фрази на кшталт Вас турбує ...; На проводі; ... зайво. Говоримо просто: (Мене звати) Дмитро Зарiчнuй;
Коли телефонуємо в довідкове бюро, на бензоколонку чи в iншi подібні служби, то відрекомендовуватися без спеціальної потреби недоцільно.
3. У раз i неотримання потрібної вiдповiдi, недостатньо) чутності тощо
не питаємо: Куди я потрапив?, - а уточнюємо номер телефону, ім’я
(прізвище) співрозмовника.Назву установи: Перепрошую, це номер 41-
45-98?; Це ти, Оксано?; Це Ви, па не Iваненко?; Це кафедра фізики?
4. На запитання iнiцiатора розмови адресат має дати конкретну позитив
ну або негативну відповідь: Так, це номер 41-45-98; Hi, це не Оксана.
Iнiцiаторовi з'ясовувати, який це номер, яка установа, немає потреби.
Так само неетично допитуватись iнiцiaтopa розмови, який номер йому