Влада як соціальний феномен

Сучасний російський політолог Олександр Соловйов, узагальнивши теоретичний і практичний досвід, запропо¬нував такі шляхи і засоби виходу з кризових ситуацій:

підтримка постійних контактів з населенням;

проведення роз'яснювальної роботи щодо своїх цілей;

посилення ролі правових методів досягнення цілей та постійного оновлення законодавства;

врівноваженість гілок влади;

виконання правил політичної гри без ущемлення інтересів сил, які беруть у ній участь;

організація контролю з боку організованої громад¬ськості за різними рівнями державної влади;

зміцнення демократичних цінностей у суспільстві;

подолання правового нігілізму населення тощо.

Домінуючим принципом механізму функціонування державної влади є принцип, її поділу. Основоположниками теорії поділу влади вважають англійського філософа Д. Локка і французького просвітителя, правника, філософа Ш. Монтеск'є, хоча цю ідею висловлював ще давньо¬грецький історик Полібій.

За цією теорією, для правиль¬ного та ефективного функціонування держави мають існу¬вати незалежні одна від одної законодавча, виконавча та судова влади. Це створює систему “стримувань і противаг” проти посилення однієї гілки влади, зосередження влади в одному центрі, зловживання нею сприяє продуманості, зваженості, балансу в прийнятті рішень, а відтак і дієвос¬ті політичного керівництва та управління. Відповідно фор¬мується особливий механізм забезпечення свободи і неза¬лежності окремого індивідуума, його захисту.

Носієм законодавчої влади, як відомо, є вищий пред¬ставницький державний орган - парламент; виконавчу владу здійснюють - президент, уряд, міністерства і ві¬домства, державно-адміністративні установи; судову вла¬ду - незалежні суди, підпорядковані тільки закону.Уперше така система влади була законодавче закріп¬лена в Конституції США (1787). Зафіксована вона була і в Конституції Української козацької республіки в 1710 p. (Конституція гетьмана П. Орлика). Принцип поділу влади вже закріплений у більшості конституцій країн світу. Утвердився він і в Україні.

Нині говорять і про владу засобів масової інформації, називаючи її “четвертою владою”, а також про “владу” громадської думки тощо. Французький соціолог Р. Арон вважає, що влада не є глобальним, неподільним монолі¬том, вона розпорошена серед численних суб'єктів, інституцій. Однак практика знає політичні системи, які фун¬кціонують в умовах єдності влади. У цих системах вла¬да (переважно виконавча) зосереджена в одних руках (політичної партії, воєнної еліти тощо) і підпорядковує собі всі інші гілки, які діють формально. Це можливо за то¬талітарних або жорстких авторитарних режимів (фашистські, напівфашистські, воєнні диктатури, абсолютні деспотичні монархії тощо).

Існує суспільно-політична течія, яка заперечує будь-яку форму політичної, економічної і духовної влади, - анархізм. Він не визнає державу як форму організації су¬спільства, обстоює нічим не обмежену свободу людини як самоціль.

Такі ідеї відомі ще в політичній думці давнього світу. Першим вдався до аналізу політичних та економічних форм анархізму наприкінці XVIII ст. англійський пи¬сьменник Вільям Годвін. Як суспільно-політична течія анархізм формувався в 40-70-х роках XIX ст. у країнах Західної Європи. Провідні його теоретики П.-Ж. Прудон, М. Штірнер, М. Бакунін, П. Кропоткін.

Невизнання анархізмом політичної влади як важли¬вого і необхідного інституту суспільного життя неминуче призводить до заперечення влади загалом і демократич¬них форм її реалізації, зокрема. Однак анархізм спродукував і деякі актуальні навіть для сьогодення ідеї, запе¬речуючи деспотизм, культ одноосібного правління, при¬гнічення особистості, обстоюючи ідеал взаємодопомоги й солідарності людей, регулюючі можливості самоорганізації і саморегуляції тощо.