Влада як соціальний феномен

тиранія - одноосібне деспотичне правління внас¬лідок насильницького захоплення влади;

аристократія - влада кращих, тобто верхівкової, знатної, привілейованої групи;

олігархія - влада небагатьох багатих;

тимократія - особлива форма олігархії, за якою державна влада належить привілейованій більшості, яка володіє високим майновим цензом, часто - військовою силою;

теократія - влада церкви;

охлократія - влада натовпу, що спирається не на за¬кони, а на миттєві настрої та примхи юрби, яка часто підда¬ється впливові демагогів, стає деспотичною і діє тиранічне;

демократія - влада народу на основі закону та за¬безпечення прав і свобод громадян.

Сучасні дослідники виокремлюють ще владу парто¬кратії (партійної верхівки, номенклатури), бюрократії (панування вищого державного чиновництва, засилля надцентралізованості й заформалізованості в державі), технократії (вирішальний вплив у суспільстві здійснює науково-технічна еліта; панування технологічного мислення).

Політична влада втілюється через механізм владних відносин. Польський політолог Єжи Вятр запропонував таку його структуру:

наявність у владних відносинах не менше двох партнерів;

волевиявлення володаря здійснюється у вигляді певного акту, який передбачає санкції за непідкорення його волі;

обов'язкове підкорення тому, хто здійснює владу;

соціальні норми, що закріплюють право одних ви¬давати акти, інших - їм підкорятися (правове забезпе¬чення).

Такий механізм владних відносин, чітко працюючи, забезпечує оперативність і дієвість взаємозв'язку суб'єк¬та і об'єкта, реалізацію функцій. Такими функціями є:

Інтегративна (полягає в об'єднанні соціально-полі¬тичних сил суспільства);

Регулятивна (спрямовує політичну волю мас на ре¬гулювання життєдіяльності суспільства, правотворчість);

Мотиваційна (формування мотивів політичної дія¬льності, передусім загальнозначущих);

Стабілізуюча (націленість на стійкий розвиток по¬літичної системи, громадянського суспільства).

Вдосконалення і демократизація політичного управ¬ління передбачає пошук нових способів реалізації влади і певні вимоги до неї. З огляду на це російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882-1954) сформулював шість аксіом державної влади:

1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб влада сприймалась не як сила, яка поро¬джує право, а як правочинне повноваження. Право наро¬джується не від сили, а тільки від права і завжди від природного права. Влада, яка не має правової санкції, не має й правового виміру.

2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна. Вона - єдине організоване воле¬виявлення, яке випливає з єдності права. В кожному по¬літичному союзі державна влада, незважаючи на прин¬цип її поділу, за своєю суттю і метою єдина. Наявність двох державних влад свідчить про існування двох полі¬тичних союзів.3. Влада має здійснюватися людьми, які відповіда¬ють високому етичному й політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явне безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, є ганебним на¬товпом, а демагоги - його провідниками.