Євростратегічний план сучасного російського уряду

Першим тривогу забив Борис Тарасюк, може вже запізніло, дипломат із 25-річним стажем, який був усунутий з посади міністра закордонних справ. Доступу до великих трибун п.Тарасюк не має, тому його застереження були майже не почуті. Одну із зустрічей він мав в “Центрі політичного прогнозування” у Львові де сказав про існування списку високих українських службовців (його прізвище стояло там на першому місці), звільнення яких з їх посад було б бажаним для Кремля, наступним кроком був протест Росії проти призначення Тарасюка Верховним комісаром ОБСЄ з питань національних меншин. Як він каже, це є один із прикладів здачі інтересів нашої держави під тиском сусідньої країни, і готовий навести чимало подібних фактів.

Якщо спробувати зрозуміти механізм Кучмівської запобігливості, то такий список повинен був прийти не нижче, ніж з адміністрації президента Путіна, а може і безпосередньо був ним погоджений чи складений. Тарасюк переконаний, що керівництво країни (вважай Кучма) повинен відповісти, чому він приймає такі умови (іншої країни) і погоджується з ними.Сам процес усунення Ющенка, теж відбувався під неперервний акомпонемент збоку Росії. Бо навіть, від поміркованого у висловлюваннях прем'єра, через його прес-секретаря Наталю Зарудну, прозвучало, що проти уряду та прем'єра ведеться інформаційна війна на “замовлення з боку іноземної держави”. Очевидно, що і Ющенко перебував в тому списку осіб, яких Путін вимагав усунути від влади в Україні. Дискредитований ґейтами Кучма вдавав перед Заходом, що він непричетний до усунення прем'єра-реформатора, що це все є тиск місцевих кланів і Росії, яким він не може протистояти. Очевидно, що так, але, згідно тієї інформації, що була в квітні оприлюднена Анатолієм Матвієнком від імені Інституту Відкритої Політики, виглядає, що Кучма свідомо і самостійно пішов назустріч Росії, у відповідь на неконфіденційні вимоги Заходу відмовитися від влади за “російським варіантом”. Кучма тоді попросив тайм-аут до завершення виборів в США, але час використав на зближення із Росією. Таким чином, Кучма, як об'єкт “плану Путіна” найкраще підходить для політичної ізоляції України, а політична ізоляція України в певній мірі влаштовує і Кучму. Зростання і посилення в українській політиці, колись зовсім мізерної російської складової, свідчить, що Кучма вже не бачить в непопулярній на Заході клановій складовій тієї сили, яка би його могла тримати наплаву ще кілька термінів. Намагання Ющенка схилити Кучму в сторону національних інтересів та переконати його в тому, що він, як достатньо популярний серед народу прем'єр, здатен гарантувати Кучмі високий рівень пожиттєвої безпеки, не привело до успіхів. Кучма вірить тільки в силу влади, повірити у власний народ він психологічно не здатен. Цей, як заявив Анатолій Матвієнко - “ закулісний таємний поділ нашої держави на різні сфери впливу”, може привести до “нової версії пакту Молотова-Ріббентропа щодо України”. Не менш насторожуючим є наближення Кучмою до себе таких українофобів, як Малінкович. В березні він видав “на гора” від імені Центру політичних досліджень і конфліктології (очевидно спеціалізується на провокуванні конфліктів) “дослідження”, що в Україні “майже 91% бажає як мінімум особливих відносин з Росією”, а 36% бажає жити з Росією в єдиній державі. Початок, скажемо відверто, зухвалий і авантюрний.

Спільність політичних інтересів кланової складової і проросійських сил, як в країні, так і поза нею, веде до повного їх злиття, хоча, наразі, деякі із олігархів стоятимуть осторонь, вичікуючи “чия візьме”, а інші можуть навіть перейти в табір противників проросійського курсу, якщо побачать, що їхні інтереси можуть зазнати втрат. Хоча, це зовсім не зменшить напору економічної експансії Росії в Україну. Не уникло від поглядів журналістів і те, що Тигипко неодноразово їздив консультуватися в Москву і сьогодні його “Трудова Україна” очевидно претендуватиме на роль головного представника російських інтересів на вищих політичних та бізнесових рівнях. Як сказав Борис Тарасюк: ”Саме Сергій Тигипко, був ініціатором висунення ультимативних заяв проти Прем'єр-міністра Ющенка”, тому не дивно, що саме на базі “Трудової України” в квітні було створене міжфракційне депутатське об'єднання “До Європи разом з Росією”. Йому передувало створення в січні міжпарламентського об'єднання “ЗУБР” - за союз України, Білорусії та Росії. А в липні відбулося своренння ще однієї організації - виборчого “Руського блоку”, тобто на території України формуються політичні структури, які спираються на чисто російський електорат, а отже і відстоюватимуть в Україні винятково російські інтереси. Цей новий виборчий "Руський блок", створений на основі Російського руху України і двох політичних партій - "За Русь єдину" і "Російсько-український союз", крім інших, традиційних для російських товариств питань, блокуватиме можливі спроби під час перепису населення у грудні 2001 року "насильницьким або обманним шляхом змінити пропорційний склад населення" у регіонах України, де мешкають представники російського та російськомовного населення. Не має сумніву, в тому, що такі організації добре оплачуються, бо важко повірити, що свободі росіян в Україні хтось чи щось загрожує. Схоже, що провокація національних конфліктів теж входить в “план Путіна”. Оскільки національні конфлікти є досить сильною негативною ознакою суспільства, з точки зору потенційних інвестицій, кредитів чи політичної підтримки збоку західних країн. Як обіцяв нам, українцям, Михайло Горбачов в останній день свого президенства: “Немає? Ну, тоді будуть... Обов'язково, я думаю, будуть”.

Недоведи, Господи, бо поки вдасться усунути Кучму, він принесе Україні ще немало лиха, а з іншого боку, усувати Кучму, коли він спирається на підтримку Росії та власних кланів, рівнозначно, що провадити Україну до повного розвалу. Тому, єдиний шлях - не руйнувати, а будувати, будувати на нових засадах і єдності всього українського народу нашу Україну.Україна переживає нокаут, нанесений без попереджень і було би хибно думати, що він відбивається негативно тільки на Кучмі чи на режимі взагалі. Ми є такими ж акторами цього режиму, як він і перед світом, як українці, ми не маємо що сказати в своє оправдання, бо відповідаємо в цьому випадку не кожен за себе окремо, а разом за всю Україну.