Євростратегічний план сучасного російського уряду
В чому ж полягає віроломство українців стосовно росіян. В першу чергу це загроза, яка лежить перед Росією втратити свій статус слов'янської держави і перетворитися за 20 років в етнічну азіатську державу, оскільки жовта раса має значно вищі темпи народжуваності, ніж біла раса. Саме цю, та ряд інших проблем і намагається розв'язати «євростратегічний план Путіна».
Суть цього плану полягає в європеїзації Росії і вихід її першою на європейський простір через Білорусію, Польщу до Німеччини з одночасною максимальною політичною та економічною ізоляцією України від Європи. Якщо Україну не можна втягнути в союз, то її потрібно ізолювати. Цей «план Путіна» і є противагою до «плану Бжезінського», суть якого полягає в створенні критичного ядра безпеки Європи: Франція-Німеччина-Польща-Україна.
Сам план реалізовується в двох напрямках на внутрішньоукраїнському та європейському і судячи з всього детально розписаний та доведений до виконавців.Цей «план Путіна» є надто прозорий, щоб його не розуміли в деталях в Європі, та й, очевидно, що Путін в теплих зустрічах із Шредером неодноразово висловлювався про стремління Росії до Європи, але наразі крім тієї обхідної газової труби, російська сторона нічим більше не може схилити на свою сторону Європу. Тому, крім намагання провести Росію в Європу, він має також інше завдання - унеможливити чи створити хоча б перешкоди на шляху України в Європу. Цієї весни українська зовнішня політика пережила кілька тяжких моментів, один з них із Радою Європи. Марек Чіхоцкі з Центру міжнародних зв'язків у Варшаві в квітні цього року застерігав: "Рішення Страсбурга з великим занепокоєнням очікують передовсім у Польщі, яка межує з Україною. Виключення України з Ради Європи відштовхне її в зворотньому напрямку. Тісніший зв'язок України з Росією відповідає інтересам російських енергетичних компаній, і якнайліпше пасує до планів самого Путіна зміцнити позицію Росії в світі. До цього додається той факт, що росіяни становлять більш як п'яту частину населення країни. Вони радітимуть, якщо Україна долучиться до союзу Росії з Білорусією".
І незабарилися перші негативні результати українських ґейтів: 10 липня Ґоран Петерсон, прем'єр-міністр Швеції виступив у тижневику ALICE LAGNADO із оглядом серйозних звершень, якими позначено строк його головування в Європейському Союзі. Серед головних досягнень було названо європейське розширення і поглиблення співпраці з Москвою та Києвом. І якщо РФ адресовано переважно компліменти - «також ми інтенсифікували політичний та економічний діалог з Росією, участь Президента Путіна у зустрічі верхівки в Стокгольмі є найкращим прикладом цього. Діалог з Росією був прямим і відкритим» - то щодо України тон виступу був менш компліментарним: «Ще залишається багато чого, що треба покращити в Україні. Важливо, щоб інтеграція включала в себе як економіку, так і основні демократичні цінності. Без цього ми не зможемо побудувати економічну співпрацю, яка була б тісною та всебічною». І далі: «Немає причин приховувати: дотепер ЄС не приділив Україні уваги, на яку вона заслуговує. Можна стверджувати, що співробітництво з Росією відтягло забагато ресурсів країн союзу і Комісії. Можливо, також необхідно було б мати кращий діалог з Україною. А тоді ж, 12 липня, Асамблея ОБСЄ ухвалила спеціальну резолюцію стосовно України, у якій, зокрема, сказано: «Стосовно ситуації в Україні Асамблея виявила стурбованість у зв'язку з потенційною втратою моменту для прийняття економічних та політичних реформ в Україні внаслідок розпуску реформістського уряду Віктора Ющенка». Таких прикладів на зовнішньополітичному рівні є дуже багато.
Почали проявлятися і інші тенденції - перед світовою публікою у Financial Times Віктор Чорномирдін висловлює своє незадоволення діями Генерального секретаря НАТО Лорда Робертсона в Україні, оскільки Київ належить до сфери впливу Росії і не має чого йому пробувати “дистанціюватися від російського впливу”.
Але найдоленоснішіі події, пов'язані із реалізацією плану Путіна все ж таки відбуваються в Україні.
3. Пропущений удар
Громадсько-політичні організації в Україні, вже звиклися з тим, що між Україною та Росією, постійно має місце якась боротьба за відстоювання національних інтересів. Тема широкомасштабної російської експансії у внутрішні справи України не піднімається особливо голосно, оскільки склалася думка, що вона має надто націоналістичне звучання і може спричинити до певного дискомфорту російської національної меншини.
З цієї причини, в українських засобах масової інформації відкрито не прозвучала жодного разу думка про причетність до ґонгадзеґейту та кучмоґейту російських спецслужб. Натомість, були лише натяки про можливу причетність до ґейтів сусідньої держави. Єдиний, хто в пресі відкрито заявив про організацію Росією ґейтів в Україні, дуже скоро після озвучення плівок п. Морозом у Верховній Раді, це був журналіст і політичний оглядач із Берліна Михайло Осадчук. З боку офіційної Росії не було жодних заперечень чи спростувань і так є до сьогоднішнього дня. Росія чи не єдина країна, з країн Великої сімки, яка не виявила в ґейтах нічого поганого. Також, як виявилося, в перші дні набуваючих розмаху скандалів, вона була набагато краще підготовлена до них, ніж українська влада, більше того, Кремль моментально оцінив роль і важливе місце ґейтів в своїх планах політичної ізоляції України. Для цього потрібно було додатково прикласти зовсім небагато зусиль, щоб отримати на користь Росії максимальні вигоди.Українська, ні зовнішня ні внутрішня, політична ситуація не може стабілізуватися після нанесених ґейтами ударів. Але є і позитивні наслідки - в політичній системі країни відбулися структурні зміни, кланова складова виглядає ослабленою, адміністративна складова теж достатньо є ослаблена, союз між ними триває далі, як і раніше очолюється президентом, але на радість всього суспільства зросла і зміцніла громадська складова. Лідер адміністративної складової - президент Кучма вистояв, але став очевидно слабшим, проекти про запровадження тотального режиму в країні прийшлося відкласти на невизначений час, союз із клановою складовою значно послабився, принаймі по тих напрямках, які видавалися ще недавно досить міцними. Президент вирішує змінити оточенння, яке не змогло загарантувати його від скандалів. Ставка ним ймовірно робиться в напрямку посилення ролі його родинних зв'язків на внутрішнє політичне середовище. Але дуже вже очевидною стала його запобігливість перед російськими інтересами, можливо Кучма шукав шляхів для покращення відносин з Росією, але це виглядає малоймовiрним, оскiльки політика Кремля до Кучми є дуже побажливою, одночасно з тим до України є, як ніколи, надто жорсткою. Кучма особистою вказівкою, ігноруючи будь-які національні інтереси, розпоряджається продати Запоріжський алюмінієвий комбінат на $32 млн. дешевше, поспішно підписує меморандум про об'єднання енергетичних систем, недавно появилася в ЗМІ інформація про наміри продати російським компаніям “Укртелеком”, який в минулому році був чи ненайприбутковішим державним підприємством із своїми 78 відсотками прибутку, а що він там наобіцяв Росії в ході останніх зустрічей з Путіним, ми скоро дізнаємося, але для інтересів України не варто сподіватися нічого хорошого.