Політичні доктрини античності

Демокріт розглядав політику як найважливіше мистецтво, завдання якого - забезпечити інтереси вільних громадян поліса. Як прихильник де¬мократії, він вважав, що держава - це спільна справа усіх її громадян. Іде¬алом Демокріт вважав синтез демократії з таким ладом, де обрані наро¬дом правителі були б людьми високого інтелекту та моралі. Для того, щоб держава була упорядкована, необхідні однодумство та морально-соціаль¬на солідарність усіх. Закон розглядався Демокрітом як примусовий засіб, спрямований проти тих, хто з огляду на свою розумову та моральну не¬повноцінність, добровільно не надаються до доброчесної поведінки.

Із іменем Сократа пов'язане виникнення моральної філософії. На його думку, закони є основою держави, без них неможлива моральна організація державного життя. Він виступав за однодумство громадян, без якого немож¬ливе ефективне управління державою. Сократ був принциповим прибічником законності. Він виділив такі форми правління:

царство - влада, яка ґрунтується на волі народу та засновується на дер¬жавних законах;

тиранія - влада, яка базується на сваволі правителя (тирана), а не на законах;

аристократія - це правління кращих громадян, які виконують закони;

плутократія - влада, яка походить від багатства;

демократія - влада, яка походить від волі усіх.

3. Політичні доктрини Арістотеля та Платона.Розробку ідеології полісної земельної знаті продовжив філософ Арістотель (384-322 рр. до н.е.). Своє політико-правове вчення Арістотель виклав у трактаті “Політика”, “Нікомахова етика”, в історичному творі “Афінська політія”.

Арістотель вважав, що держава утворюється внаслідок природної потреби людей спілкуватися. Першим видом спілкування є сім'я; з декількох сімей виникає рід, поселення; коли об'єднується декілька поселень - з'являється держава. На відміну від інших форм спільного життя людей, держава утворюється завдяки моральному спілкуванню між людьми.

Арістотель визначив державу як “спілкування подібних один одному людей для досягнення можливо кращого життя”. Він відкрито захищав інтереси рабовласників. Державу Арістотель уявляв як об'єднання вільних громадян, які керують справами рабовласницького суспільства. Він доказував, що рабство зумовлене природою, а також потребами ведення господарства і виробничої діяльності.

Арістотель поділяв держави на правильні (монархія, аристократія, політія) і неправильні (тиранія, олігархія, демократія). Перевагу він надавав політії - змішаній формі держави, яка виникає із поєднання олігархії та демократії.

Арістотель засуджує надмірне прагнення до багатства. Він вважав, що краще, “щоб власність була приватною, а користування нею спільним”.

Право Арістотель ототожнює з політичною справедливістю, підкреслює його зв'язок з державою. Він розрізняв право природне і позитивне (встановлене державою). До позитивного права належали писані закони та звичаєве право. Природне право Арістотель ставив вище позитивного, а звичаєве право - вище від писаного.

4. Висновок.

Справедливість полягає у тому, щоб кожен працював згідно власних задатків і дотримувався відповідного місця в суспільстві.

Дітей виховувала держава, жінки - мали рівні права з чоловіками.

Усе життя громадян в ідеальній державі Платона мало підпорядкуватися інтересам держави.

Література: