Політичні доктрини античності

Політичні доктрини античності

План

Вступ.

Етапи політичної думки, та їх представники.

Політичні доктрини Арістотеля та Платона.

Висновок.

1. Вступ.

В середині І тисячоліття до н.е. в Греції завершується перехід до рабовласницького устрою. Соціально-політичний устрій Стародавньої Греції являв собою систему незалежних полісів - дрібних держав. Загальною рисою політичного життя VП-V ст. до н.е. була боротьба між родовою аристократією і торговцями та ремісниками.

Політична ідеологія Стародавньої Греції формувалася в процесі розкладу міфів і виділення відносно самостійних форм суспільної свідомості. Зароджується філософія як особлива, теоретична форма світогляду. Політико-правові концепції починають розроблятися в межах філософських вчень.

Правова думка Стародавньої Греції постійно зверталася до порівняльного вивчення законів, які були встановлені в полісах. В творах грецьких мислителів була розроблена класифікація форм держави (монархія, аристократія, демократія та ін.).

На зміст античних політико-правових концепцій великий вплив здійснив розвиток етики. В Стародавньої Греції на перший план висуваються питання, пов'язані із становищем індивіда в суспільстві, можливістю морального вибору і суб'єктивної сторони поведінки людини.

2. Етапи політичної думки, та їх представники.

1 етап (IX - V ст. ст. до н. е.) пов'язаний із становленням старогрецької державності і представлений Гомером, Гесіодом, Салоном, Гераклітом, Піфагором і піфагорцями, “семи мудрецями” та ін.;

2 етап (V - 1 половина IV ст. ст. до н. е.) припадає на час розквіту старо¬грецької філософської та політичної думки. Цей етап представлений ученнями Демокріта, софістів, Сократа, Платана, Аристотеля;

3 етап (2-а половина IV ст. - II ст. до н. е.) характеризується занепадом старогрецької державності; погляди цього періоду розвитку політичної думки відображені в ученнях Епікура, стоїків, Полібія.

На думку старогрецького політичного та державного діяча Солона, держава потребує таких законів, які поєднали б право і силу. У результаті проведених ним реформ, політичні права громадян почали залежати не від походження, а від розміру їх власності. Видатний афінський реформатор вважає, що беззаконня та міжусобиці - найбільше зло, а порядок і закон найбільше добро для держави.

Піфагор і його послідовники - піфагорійці (Архіт, Лізші, Філолай та ін.) критикували й виступали за правління аристократів - розумової та мо¬ральної еліти суспільства. Вони першими розпочали теоретичну розробку поняття “рівність”. Справедливість, на думку піфагорійців, полягає у рівній віддачі за рівне. Найбільшим злом вони вважали анархію. На їх думку, людина за своєю природою не може обійтися без керівництва та належного виховання. Піфагор писав: “Правителі повинні бути не тільки людьми знаючими, але й гуманними”.

Політичні погляди Геракліта можна зрозуміти тільки у контексті його філософського світогляду. На його думку, усе знаходиться у вічному русі: “Не можна двічі увійти в одну і ту ж річку”. Геракліт твердив, що люди нерівноцінні одні одним, нерівні між собою; більшість людей не розуміють сенсу того, з чим стикаються, і за це Геракліт критикував демократію. Демократію він розглядав як правління “нерозумних”, а ідеальною формою правління вважав аристократію, під якою розумів не родову знать, а ари¬стократію духу. Геракліт відстоював думки, що в основі державного уп¬равління повинна лежати поміркованість, яка дозволить із допомогою за¬конів узгодити суперечливі інтереси.