Політичні еліти
Серед учених є найрізноманітніші думки щодо шляхів формування еліт. Г. Моска акцентує увагу на конкретно-історичному характері цих шляхів: за доби Середньовіччя підставою для приналежності до еліти була військова мужність, у "добре організованих суспільствах" - багат¬ство, походження, у XX ст. - видатні здібності.
К. Мапхейм виділив такі три шляхи приходу в еліту: на засадах крові, багатства, особистої професійно-духовної продуктивності. Д. Белл вва¬жає, що "еліта крові" відповідає доіндустріальному суспільству, "еліта багатства" - індустріальному суспільству, "еліта знань" (науково-техніч¬на еліта) - постіндустріальному суспільству.
О. В. Лазоренко та О. О. Лазоренко наголошують на регіональних тенденціях вибору шляхів формування еліт. Так, у Франції еліта тради¬ційно поповнюється переважно з керівників політичних партій та дер¬жавних службовців, які закінчили елітарні університети, а у США - із представників ділових кіл, юристів, політологів, учених, державних службовців.
В. Липипський називає три методи формування національних еліт: класократичний, демократичний, охлократичний. Класократичний ме¬тод полягає у інтеграції еліти з іншими соціальними групами, які склада¬ють корпоративну монархічну державу. Демократичний метод заснова¬ний на відкритій конкуренції за владу, яка точиться між різними групами суспільства, і він характерний для республік. Охлократичний метод створення еліти притаманний диктатурам - це влада окремих суспільно-політичних груп, яку відзначають прояви найнегідніших мотивів, дій: безглузді вбивства, вплив на представників влади шляхом шантажу, погроз тощо.
Обгрунтування явища політичної еліти у спадщині ук¬раїнських політичних мислителів. Найпомітніший слід у теорії елітизму залишили Д. Допцоа та В. Липинський.Концепція еліти розроблена Д. Донцовим у праці "Дух нашої давни¬ни". На його думку, джерелом формування еліти має бути строгий відбір "кращих людей" з усіх верств суспільства, а не лише з міфічного "демо¬су", маси, класу, партії. Принциповою для Д. Донцова є обов'язковість суворої "чистки", "проціжування" цього відбору, завдяки чому мас збері¬гатися духовна, моральна чистота, владна сила, могутність еліти. "Сус¬пільство існує як спільнота, поділена на щаблі, від вищого до нищого, зі стисло означеними функціями кожної з своїх частин... Вимріяне демокра¬тами суспільство, яке складалося б лише з селянства, або взагалі лише з т. зв. трудящого народу, без окремої провідної верстви, - це плебейська фантазія, в житті не існуюча..."
Д. Донцов вважає, що без еліти суспільство є "стадом". До еліти відносяться лише люди особливого типу, особливої вдачі. "Це - фанати, аскети, подвижники типу Мономаха, Лойоли, Валенштейна, Вільгельма Орочського, Дмитра Вишневецького, Богуна, Вишенського, що є в вічній тривозі, в напруженні всіх сил духу і серця, байдужі на свої тілесні потре¬би. Це в протилежність до представників субстрату, розлізлих, млявих, сентиментально-сльозливих і осталих - сухі і вогненні душі формотворців, палимі невгасимим внутрішнім вогнем..."
До прикмет членів провідної верстви Д. Донцов відносив:
1) шляхетність, благородство;
2) мудрість (наявність концепції своїх дій);
3) мужність, відвага (проявляється у вмінні протиставитись оточенню й самому собі у всіх слабкостях).
Усі три прикмети члена провідної верстви випливають з його психічної вдачі.
У своєму вченні про еліту В. Липинський виходить із мак'явеллістської тра¬диції європейської соціальної думки, в особах таких дослідників, як В. Парето, Г. Моска, Р. Міхельс, які вважали, що невіддільним атрибутом соціальної системи є наявність найвищого привілейованого стану суспільства.
На думку В. Липинського, історично еліту утворюють вихідці із чужих племен. Скажімо, в українському суспільстві носіями елітарної культури є поляки. Поляки, асимілюючись з "українською народною масою", стиму¬люють процес відокремлення її в масі руських племен.
В. Липинський є автором концепції "національної аристократії". На його думку, в кожній нації існує група людей, яка керує нацією, стоячи на чолі ЇЇ політичних і організаційних установ. Вона створює певні куль¬турні, моральні, політичні та цивілізаційні вартості, які потім привлас¬нює собі ціла нація для нормальної життєдіяльності. Таку провідну групу В. Липинський й називає "національною аристократією". Національна аристократія може реалізуватися тільки тоді, коли вона захоче створити свою державу. "... Бо без власної держави вона не матиме власної націо¬нальної аристократії, а не маючи власної аристократії вона ніколи не ста¬не нацією і лишиться по віки балакаючим на іншій мові племенем, підля¬гаючи державно-національній організації чужої аристократії".