Розвиток політичної науки у Новий час

• безумовний послух народу світській владі;

• ідеалом є сильна та стабільна абсолютна монархія;

• світська влада не є ідеальною, а лише стримує явне зло;

• необхідним є законний примус з боку держави;

• монарх як суб'єкт верховної влади є вільним від морально-релігійних обмежень; його дії підвладні лише "судові розуму" та вищим законам;

• піддані мають право на незалежні переконання, а у випадку пере¬слідування за них - право на опір.

Реформація у розумінні Т. Мюнцера - це соціально-політичний пе¬реворот, який повинні здійснювати селяни та міська біднота. Т. Мюнцер виступав за ненасильницьку ліквідацію феодаль¬ного ладу і за встановлення такого порядку, в якому жоден христия¬нин не мав би приватної власності, не посідав би урядової посади. Його ідеалом був суспільний устрій, позбавлений майнового розша¬рування; оскільки всі люди рівні перед Богом, то всі вони повинні бути рівні на Землі.

Другим, крім лютеранства, напрямком Реформації був кальвінізм. Основні його ідеї викладені у праці Ж. Кальвіна "Настанови в христи¬янській вірі" (1536). На відміну від лютеранства, яке ставило церкву у за¬лежність від держави, кальвінізм зберігав щодо останньої незалежність. Відкрита непокора і повалення правителя-тирана допускається, на думку }К. Кальвіна, лише тоді, коли використані всі способи пасивної непокори, легальні форми боротьби. Найкращою формою правління Ж. Кальвін вва¬жав олігархічну організацію управління державою. Ідеалом є встанов¬лення теократії (республіки святих).Ідеологом французького реформаторства був Ж. Боден. Він виступав на захист віротерпимості, вимагав сильної влади, котра б поважала закон, захищала свободу совісті. Ж. Боден першим сформулював і обгрунтував поняття суверенітету як ознаки держави. "Суверенітет - це абсолютна і постійна влада держави... Абсолютна, не пов'язана жодними законами влада над громадянами і підданими". Серед суттєвих ознак суверенітету держави Ж. Боден називав право видавати і скасовувати закони, оголошу¬вати і заключати мир, призначати вищих посадових осіб, здійснювати суд в останній інституції, помилувати. Вище за носія суверенітету є тільки Бог і закони природи.

3. Вчення про політику Н. Мак'явеллі. Італійський держав¬ний діяч та мислитель Н. Мак'явеллі увійшов в історію політичної думки тво¬рами "Володар" (1513), "Міркування на першу декаду Тіта Лівія" (1519), "Історія Флоренції" (1532) та ін. У центрі власного світобачення Н. Мак'я¬веллі поставив людину, яка у своїй діяльності керується приватними інтере¬сами, зумовленими прагненням зберегти та примножити власність. Він пи¬сав: "Людина швидше пробачить смерть свого батька, ніж втрату майна". Людський егоїзм вимагав створення держави, яка б врегулювала поведінку індивідів.

Н. Мак'явеллі розглядав державу як певний політичний стан суспіль¬ства, що характеризувався специфічними відносинами між володарями та підвладними, організованою політичною владою, юстицією, законами. Він виділяв такі конституційні види влади: монархія, аристократія, де¬мократія. Кожен із цих видів був нестабільний; ідеальним є змішаний тип влади, який урівноважував би інтереси різних соціальних груп, багатих і бідних. Н. Мак'явеллі виступав із ідеєю контролю та рівноваги: мож¬ливість брати участь у управлінні державою надавалося одночасно мо¬нарху, знаті та народу. "Тоді ці три сили будуть взаємно контролювати одна одну".

Довкола принципів Н. Мак'явеллі завжди ведеться гостра полеміка, бо не¬має жодного політика, якому не доводиться вибирати між етичними принци¬пами та практичною доцільністю. Г. Гегель запропонував розглядати "Воло¬даря" не як відображення принципів політики, придатних для усіх часів і на¬родів, а як реакцію на тогочасну ситуацію в Італії. У цьому контексті, на дум¬ку Г. Гегеля й багатьох інших мислителів, "Володар" - це велике творіння політичного розуму.

У цілому заслуги Н. Мак'явеллі у розвитку політичної науки полягають у тому, що він:

• відкинув схоластику, замінивши її раціоналізмом та реалізмом;

• заклав основи політичної науки;