Політологія як наука
Особливе місце серед концептуальних підходів у політології займає позитивізм, одним із засновників якого був французький вчений першої половини ХІХ століття О. Кант. В основі цієї теорії лежить ідея про те, що ні наука, ні філософія не можуть і не повинні ставити питання про причини явищ, а лише про те, як вони відбуваються. В дослідженні суспільних процесів (в тому числі і політичних) потрібно звертати увагу лише на факти, конкретні події, описуючи їх.
Важливою віхою в становленні політології як науки стало застосування біхевіорізму щодо вивчення та пояснення політичних процесів на рівні малих і середніх політичних груп. В його основі лежить думка про те, що політичні процеси потрібно вивчати, виходячи з характерних особливостей не соціуму, а індивіда. Останній має ряд природних властивостей, які він спрямовує на шляху реалізації потреби влади. Звідси випливає, що завдання політолога – дати точний, реалістичний опис причин та цілей поведінки суб’єкта політичного життя, а також запропонувати орієнтири в його практичній політичній діяльності. Політолог повинен досліджувати не суспільні групи і тенденції їх поведінки, а конкретну мотивацію індивіда, яка спонукала його до конкретних рішень та дій. Таким чином, біхевіорізм прагне вивчати інтереси громадян як головної пружини політичної поведінки і політичних процесів.
Біхевіористський підхід в західній політології зіграв значну роль як в становленні методологічної бази цієї науки, так і в прирості практичного знання про політику. Біхевіорізм виступив проти пошуку визначального впливу якогось одного фактора на поведінку людей і таким чином на політичні відносини в цілому.
Позитивізм загалом і біхевіорізм, зокрема, спонукали західну політологію до запозичення цілого ряду емпіричних методів з різних суспільствознавчих дисциплін. Поступово емпіричні методи в політології вдосконалювались і зараз виступають основним, безпосереднім засобом одержання первинної інформації про політичні процеси в суспільстві.
Одним з емпіричних методів є спостереження. Зміст його полягає в тому, що дослідник не втручається в розвиток подій, а вивчає їх, виступаючи як сторонній глядач. Спостереження проводиться як із заданою метою, так і без неї. Відмінність в цьому разі полягає в тому, що в першому випадку є певна упередженість дослідника: він вивчає даний політичний процес, маючи попередньо певне уявлення про сутність подібного і висунувши гіпотезу його пояснення.
Дуже поширеним методом в політології є аналіз. Він може виступати як аналіз політичних подій, здійснювати на основі спостереження, опитування чи інтерв’ю. Аналіз може також стосуватися, наприклад, вивчення поведінки політичного лідера, стандартних і нестандартних моделей його діяльності. Аналізом виступає і вивчення документів: політичних рішень, актів законодавчої влади, теоретичних статей політичного характеру.
Метод аналізу передбачає мислене розчленування об’єкта політичного дослідження на окремі частини, елементи з наступним їх вивченням. Наприклад, дослідження стану розвитку сучасної української держави доцільно починати з аналізу її складових: законодавчої влади, виконавчої, судової.В політології застосовується також системний метод. Він одержав особливу популярність в 60-70-і роки ХХ століття на Заході у зв’язку з повною кризою позитивізму. Останній, як відомо, орієнтує переважно на емпіричні методи вивчення політики, не даючи повної можливості системного бачення політичних процесів. Сутність системного методу полягає в зосередженні дослідження на структурі, взаємозв’язку та взаємодії складових частин політичної системи. Причому, при аналізові політичного явища останнє апріорно уявляється як система, що має певну структуру і взаємовпливи її елементів. Такий засновок базується на ідеї про те, що будь-який політичний процес або явище відчуває на собі вплив цілого ряду зовнішніх та внутрішніх факторів. А тому його аналіз буде точним лише за умови досконального вивчення зв’язків цього процесу з іншими. При цьому політологія звертає увагу на такі поняття системного аналізу, як стабільність системи, її адаптація до зовнішніх умов, фактори розвитку та інші. В цьому плані добрим доповненням системного методу є історичний метод. Адже політичне життя суспільства дуже динамічне. Тому, щоб пояснити певні явища політичного, нерідко потрібно повертатись в історію, дослідити їх в розвитку, виявити в них функціонуючи в них закономірності.
Вище було сказано про те, що політологія практично не має власних методів вивчення свого об’єкта. Через це мною було розглянуто далеко не весь її методологічний інструментарій, оскільки з ним можна познайомитись, вивчаючи інші гуманітарні та суспільствознавчі дисципліни. Хотілось лише нагадати, що політологія активно застосовує такі методи, як індуктивний, дедуктивний, аналогію, порівняння, моделювання та інші.
4.ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПОЛІТОЛОГІЇ.