ПОЛІТИЧНА СВІДОМІСТЬ, КУЛЬТУРА І ГРОМАДЯНСТВО
Концепція "демократичного соціалізму" трансформується під впливом процесів, які нині відбуваються в середовищі соціал-демократії. Йдеться про два основні напрями. Перший — традиційний, здавна пов'язаний з промисловим робітничим класом, профспілками і робітничим кооперативним рухом. Він враховує якісні зміни, які нині відбуваються в продуктивних силах суспільства і відображаються неминучими змінами в матеріальній базі і надбудовних інститутах.Не зазіхаючи на основу існуючого ладу, прибічники цього напряму категорично виступають проти того, щоб неминучі витрати перетворень перекладалися на найбільш знедолених шляхом скорочення зайнятості, демонтажу соціальної інфраструктури, а також проти безмежного панування нелюдськості, егоїзму і користолюбства. Здоровий розвиток суспільних відносин відбуватиметься лише в тому випадку, якщо більшості населення надана можливість пристосування до нової ситуації без значних економічних і соціальних втрат.
Другий напрям — модерністський, також пов'язаний з робітничим класом і його професійними організаціями. Проте захист інтересів промислових робітників перестає бути домінуючим. Відбувається дедалі більша орієнтація на працівників найманої розумової праці, зайнятих у новітніх галузях, на середні верстви науково-технічної і гуманітарної інтелігенції. Робиться висновок про розмивання класової свідомості робітників, втрату ними готовності вважати себе носіями певної колективної волі.
У цілому не можна не дооцінювати значного внеску соціал-демократії в здійснення соціальних реформ, які сприяй зростанню добробуту і соціальної захищеності бідних "ерств у багатьох країнах Заходу.
МАРКСИСТСЬКА КОНЦЕПЦІЯ СОЦІАЛІСТИЧНОГО ЛАДУ
Протягом останніх дев'яноста років однією з найбільш поширених була марксистська, комуністична доктрина соціалізму, на якій грунтувалися численні партії. Її основними постулатами були зокрема: необхідність соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату як витої форми демократії, тотальне усуспільнення засобів виробництва, централізоване планове ведення господарства і усунення ринкових відносин, заперечення соціального, ідеологічного і політичного плюралізму.
Спроби реалізувати марксистську доктрину соціалізму показали її нежиттєздатність й утопізм. Вона втратила колишню популярність. Утвердження казарменого, тоталітарного "соціалізму" спотворило саму соціалістичну ідею. В змаганні з капіталізмом країни "реального соціалізму" програли в усіх сферах суспільного життя. Застій і відставання в економіці, неспроможність використати досягнення науково-технічної революції, падіння життєвого рівня, загострення соціальних і міжнаціональних конфліктів, криза моралі і культури — все це далося взнаки. Криза сталінської концепції соціалізму в суспільній свідомості, і не тільки на буденному, а й науковому рівні, відображається як неспроможність взагалі марксизму-ленінізму, самої комуністичної доктрини соціалізму, її неадекватності реаліям сучасного світу.
Треба відзначити, що у повоєнні роки робились марні спроби модернізувати цю доктрину, відійти від "реального соціалізму", який найбільш яскраво виявив себе в колишньому СРСР.
Концепцію соціалізму, яка відрізнялася від утвердженої в Радянському Союзі, було розроблено в Югославії. Її найбільш суттєвою рисою можна вважати здійснення принципу самоврядування, а звідси — певна децентралізація і деетатизація господарського життя. Ця концепція передбачала і ширше, порівняно з командно-адміністративною моделлю, використання товарно-грошових відносин.
Різко відрізнялася від радянської концепція народної демократії, яка розглядалася як спосіб переходу до соціалізму і як устрій нового суспільного ладу. Цій концепції в цілому властиве намагання забезпечити наступність попередніх демократичних рухів, не обривати демократичні традиції, які формувались у довоєнні роки і в час боротьби з фашизмом. Перехід до соціалізму передбачався мирним шляхом, без збройного повстання, без громадянської війни і диктатури пролетаріату, але при його гегемонії, на основі парламентського режиму. В економічному плані вважалося неминучим існування багатосекторної економіки як співіснування соціалістичних, державно-капіталістичних (під суворим контролем робітничого класу) і приватних укладів господарювання. Особлива увага приділялася кооперації як формі реального усуспільнення. У політичній сфері передбачалася традиційна для деяких країн Східної Європи парламентська форма, багатопартійність при наявності опозиційних партій, а також поділ влади на законодавчу і виконавчу. Отже, народно-демократична держава мала бути правовою державою. Проте концепція народної демократії не була реалізована.
У другій половині 70-х років як результат дедалі більшого неприйняття комуністами західноєвропейських країн практики так званого реального соціалізму, що спричинила панування бюрократії, догматизму, утвердження командно-адміністративної системи, склалась доктрина єврокомунізму. Водночас необхідно було подолати властивий соціал-демократичній концепції так званої соціальної держави дефіцит | народовладдя. Головне у доктрині єврокомунізму — це ідея :універсального значення політичної демократії.У поглядах комуністів капіталістичних країн принципове значення мало усвідомлення того, що "право" природного здійснення революції не може бути монополією і привілеєм тільки комуністичних партій, що в авангарді боротьби за радикальні зрушення, які означатимуть утвердження соціалізму, можуть бути й інші політичні сили. Змінювався і сам погляд на соціалізм, який все частіше розглядається в діалектиці соціальних і науково-технічних завоювань.