НЕОКОЛОНІАЛЬНА ЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ ВІД РОСІЇ: ОЗНАКИ ТА НЕБЕЗПЕКА

ПРОБЛЕМИ ТА ЗАВДАННЯ МОЛОДИХ НАЦІОНАЛЬНИХ ДЕРЖАВ

Сьогодні Україна опинилася в дуже складному становищі. Як це дивно, на десятому році незалежності перед нашою державою постають ті самі проблеми, що були притаманні постколоніальним країнам Африки, Азії та Латинської Америки.

В основі моделей розвитку цих країн тривалий час були концепції «стихійного», «автоматичного» зростання. За ними головне завдання розвитку зводилося до усунення перешкод функціонування вільного ринку і вільної конкуренції. Проте досвід показав, що насправді виникає значно більше перешкод, аніж передбачається, а взаємозалежність між колишніми колоніями та метрополіями, зазвичай, обертається на односторонню залежність розвитку всіх сфер суспільно-економічного життя молодої держави від старого імперіалістичного центру. Держава, яка нещодавно отримала чи відновила формальну незалежність, фактично ще досить тривалий час її не здобуває, адже повинен відбутися перехід до абсолютно нової форми суспільного, економічного буття, а це справа не одного дня чи року.

У 50-60-ті роки ХХ ст. значна частина африканських та азійських країн стали незалежними і перебували в стані певної ейфорії. Їм здавалося, що, здобувши державний суверенітет, можна дуже легко розв’язати всі соціальні та економічні проблеми. Але згодом виявилося, що відновлення державного суверенітету є лише першим кроком. Пізніше ситуація значно ускладнилася і потребувала більших зусиль, підготовки й вироблення науково обµрунтованої моделі формування основ національної економіки та еліти, в тому числі національної буржуазії. Крім цього, потрібно було дбати про формування сучасної соціальної структури суспільства, щоб провідні позиції в державі займали люди високоосвічені, кваліфіковані, які живуть за принципами високої моралі та сповідують національну ідею, інтегровану в трансатлантичну систему.

Процес становлення України як розвинутої держави виявився ще більш складним, оскільки водночас із встановленням атрибутів державності нам довелося розв’язувати проблеми, пов’язані з відтворенням інституції приватної власності, зруйнованої за часів володарювання комуністично-совєтського режиму. Йдеться, по-перше, про формування високорозвиненої національної буржуазії як суб’єкта національного приватного капіталу, що вільно оперує як усередині країни, так і на міжнародному рівні, докладає зусиль до розвитку національної приватної власності, вкладаючи зароблений прибуток у розширення виробництва. І, по-друге, про необхідність великих мас високоліквідного приватного капіталу, що є підµрунтям незалежного розвитку будь-якої держави. На жаль, в нинішній Україні ці чинники перебувають у зародковому стані. Замість продуктивної національної буржуазії в нас функціонує сурогат компрадорської, космополітичної. Основою цього протобуржуазного ембріону є два сегменти: комуністично-комсомольська номенклатура і кримінально-бандитські угруповання, що представляють нині симбіоз. А замість високоорганізованої системи високоліквідного національного приватного капіталу в Україні переважає кланово-номенклатурний, державно-монополістичний, уражений метастазами корупції і хабарництва.

Звичайно, трансформувати таку систему в цивілізовану модель відкритої ринкової економіки непросто. Потрібно вдатися до рішучих дій:

—по-перше, якнайшвидше створити умови для залучення в Україну цивілізованого іноземного капіталу;

—по-друге, в якомога стислі терміни ліквідувати механізми втручання державної машини в господарські відносини;

—по-третє, радикально зменшити державний сектор економіки шляхом відкритої, конкурентної та широкомасштабної приватизації;

—по-четверте, усунути адміністративно-бюрократичні та соціально-економічні перепони на шляху формування національної буржуазії;

—по-п’яте, розв’язати проблему реструктуризації важкої промисловості та сприяти процесу інвестування.

Найефективнішим інструментом скорочення державного сектора економіки є первинна приватизація, трансформування неефективних державних підприємств у високоприбуткові сучасні господарські комплекси. Успішному здійсненню такої кардинальної перебудови економіки країни могла б сприяти приватизація підприємств держсектора з притягненням високорозвиненого транснаціонального іноземного капіталу. На наш погляд, саме такий механізм стимулюватиме появу цивілізованої системи приватної власності й створення ефективного національного капіталу, що має здорові моральні засади.