Поняття і зміст: новинні ЗМІ і ліберально-демократична політика

В Європі модель державного телебачення і радіомовлення реалізовано у досить жорстких формах, в США ці форми дещо гнучкіші. Так, у Великобританії модель реалізовано повністю і підтримано державною політикою. Її характерними рисами є забезпечення надання універсальних послуг і одержання фінансової підтримки з боку не лише споживачів, а й усіх платників податків (з державної скарбниці), а доступ до ефірного простору (а отже і до аудиторії) регламентовано таким чином, щоб забезпечити певні принципи: "справедливість", "політичний нейтралітет", незалежність від меркантильних (економічних) інтересів і впливу держави. Додержання регулятивних приписів за цією моделлю зазвичай потребує наявності спеціального бюрократичного апарату. Важливо зазначити, що жорсткість цієї моделі весь час зменшується через наявність тенденцій до "приватизації" (тобто передачі прав власності з рук держави в приватні руки) та "комерціалізації" (збільшення обсягів фінансування за рахунок реклами і френчайзінгових послуг).

Засадовою для моделі вільного поширення інформації за допомогою електронних мереж є ідея рівного права на доступ до інформації без жодної дискримінації. Ця модель відображає історичну роль держави в полегшенні комунікації між громадянами за допомоги поштової служби, телефону і телеграфу. Вона пов'язана з універсальним характером комунікаційних служб, що їх розглядають як державні установи які в принципі доступні всім громадянам. Згідно з цим принципом держава не може заборонити певним категоріям людей користуватися автострадами чи телефонами. Режим регулювання зорієнтований в першу чергу на ефективне будівництво та експлуатацію підприємств з надання цих послуг, модернізацію їх обладнання та інфраструктури, а не на зміст інформації . Хоча може видатися, що ця остання модель не має прямого стосунку до теми нашої дискусії, але використання останнім часом Інтернет як джерела новин змушує проаналізувати й цю модель законодавчого регулювання. Крім усього іншого, це сприяє збільшенню зони взаємного перекриття різних моделей і ускладнює їх застосування. Фактично, зазначає МакКвейл, технологічна конвергенція різних моделей комунікації ставить під сумнів можливість застосування до них окремих регулятивних структур і призводить до того, що логіку дискретного застосування різних моделей законодавчого регулювання простежують дедалі слабше. До того ж окрему модель комунікації за допомогою електронних мереж використовували прихильники теорії, яка передбачає, що преса крім своєї ролі як приватного бізнесу має ще й певні соціальні зобов'язання. Ця теорія виходить із того, що конкуренція у сфері друкованих засобів масової інформації дедалі зменшується, а монополізація ринку зростає, отож зазвичай споживачам доступна лише одна щоденна газета. За таких умов преса не має права відображати погляди лише своїх власників. Радше вона повинна висвітлювати всі головні існуючі точки зору і забезпечувати аудиторії доступ до більш широкої інформації, ніж та, що її поширюють через систему електронних мереж (Black, 1982).Свого часу здійснювали різноманітні, хоча і невдалі спроби впровадити єдину систему законодавчого регулювання міжнародних комунікацій. 1978 року спроби ЮНЕСКО спонукати уряди різних країн до прийняття єдиних стандартів подання новин, викликані стурбованістю станом справ з демократичними свободами і свободою слова у країнах, що розвиваються, зазнали невдачі. Міркування "свободи журналіста" та принцип свободи інформаційних потоків переважили. Натомість існують різноманітні добровільні угоди з економічних, законодавчих та політичних питань, як, наприклад, угода про розподіл радіочастотних каналів та головні положення про експорт та торгівлю комунікаційними продуктами. Виняток становлять країни Європейського Співтовариства, які домовилися про підтримку на законодавчому рівні мінімальних стандартів у сфері реклами з метою встановлення засад "доброї практики" у журналістиці. Різні тенденції і підходи до політики у сфері комунікації ми детальніше розглянемо в Розділі 5.

Економічні умови

Як зазначалося раніше, цілі і завдання політики у сфері засобів масової інформації та системи її законодавчого регулювання майже діаметрально протилежні. Причиною цього є дуалістична роль ЗМІ, як трибуни демократичного висловлювання і як бізнесової структури; з цієї точки зору систему регулювання можна вважати спробою звести до мінімуму потенційні протиріччя між обома протилежними сторонами. Новинні ЗМІ можливо і створювали як реакцію на політичні та соціально-культурні проблеми суспільства, але зараз вони здебільшого постають у ролі бізнесових структур, які фінансують за рахунок приватних інвестицій та споживачів і метою яких є одержання прибутку. Навіть там, де окремі сектори та інституції у сфері засобів масової інформації є власністю держави, вони змушені додержуватися певних норм фінансової дисципліни і діяти за умов конкурентного середовища індустрії ЗМІ (McQuaіl, 1994, 154). "Виробництво" і споживання новин здійснюють у рамках певної політико-економічної моделі, яка залежить від структури власності, комерційного оточення, витрат на "виробництво" і збут. Трохи далі ми коротко розглянемо реалії ринкових відносин за умов сучасної капіталістичної економіки та особливості їх застосування у сфері інформаційних інституцій та діяльності ЗМІ.

Звичайно ЗМІ діють не поодинці. Хоча різні галузі індустрії ЗМІ певною мірою можуть поширювати свій економічний вплив одна на одну, існують також і відокремлені сектори, де діють ЗМІ лише одного типу. Газети, телебачення та радіо конкурують між собою, намагаючись привернути до себе увагу аудиторії і рекламодавців. Хай там як, але більшість з того, про що йтиметься далі, можна розглядати як головні чинники економічного оточення індустрії ЗМІ. Детальніше ці питання висвітлено у працях: Curran, 1996b; Mosco, 1996; Herman and McChesney; 1997,Goldіng and Murdock, 1996; Schiler, 1989 та Smyth, 1981.