Конституційні засади закріплення, організації, здійснення державної влади в Україні

Який з цих принципів є вихідним щодо визначення носія і джерела державної влади?

Для Конституції Франції, де республіканська форма правління вже давно традиційна, основою для визначення носія державної влади є саме вона. Тому принципи закріплення цієї влади народом викладено дуже стисло: “Правління народу, по волі народу і для народу” (ст. 2 Конституції Франції).

Для України, яка за багато років вистраждала свою незалежність і державний суверенітет, вихідним для визначення джерела державної влади є саме суверенітет держави. Виходячи з цього у ч.2 ст.5 Основного Закону України записали, що “носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ”. Цією самою частиною законодавчо закріплюються засоби здійснення влади. “Народ, - визначається тут, - здійснює влади та органи місцевого самоврядування”.

Такий підхід до форм здійснення державної влади типовий для багатьох конституцій. Так у абзаці 1 ст.20 Конституції ФРН зазначається, що вся державна влада “виходить від народу і здійснюється ним шляхом виборів і голосувань, тобто безпосередньо і через обрані ним органи”.

Важливо, що Конституція України надає народові України право бути гарантом організації і здійснення саме закріпленої у ній державної влади, оскільки остання похідна від конституційного ладу, який закріплює Основний Закон держави: “Право визначати, змінювати конституційний лад в Україні, - зазначається у ч.3 ст.5 Конституції України, - належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами, або посадовими особами”.

Щодо мети та загальних функцій, тобто принципових напрямків діяльності державної влади в Україні, то вони чітко визначені у Преамбулі та ст.3, 8, 10-13 і 19 Конституції України. Наприклад, найвищою соціальною цінністю в Україні згідно ст.3 є “людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека...” Ст.8 гарантує захист конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України. Стаття 19 гласить, що “правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством...” та ін.Однією з характерних особливостей сучасної держави є посилення її ролі в соціально-економічному житті суспільства, забезпеченні соціального миру, гармонії інтересів та рівноцінних умов для існування кожної людини. Така держава (деякі риси якої властиві західноєвропейським країнам) дістала назву соціальної держави або держави всезагального благоденства.

В науковій літературі знаходимо таке визначення цієї держави: “Держава, яка прагне забезпечити кожному громадянину достойні умови існування, соціальної захищеності, співучасті в управлінні виробництвом, а в ідеалі – приблизно однакові життєві шанси, можливості для самореалізації особистості”.

Метою України, а звідси й державної влади, є прагнення: розвивати та зміцнювати демократичну, соціальну і правову державу і забезпечувати права й свободи людини та гідні умови її життя; піклуватися про зміцнення громадянської злагоди на землі України.

Відповідно до загальної мети державної влади перед державою виникає коло завдань, на вирішення яких вона спрямовує матеріальні ресурси, ідеологічні та політичні зусилля. Це основні напрями діяльності держави, в яких виражається її чутність, завдання й мета.

Разом з тим, ці напрями є функціями держави, що здійснюються за допомогою державної влади. Основні функції держави – прями чи опосередковано – визначаються і закріплюються у процесі конституювання державного ладу закріплення механізму держави, її основних атрибутів.

Канадський політолог Девід Істон (нар. 1917 р.) вважав, що політична система – це система взаємодій, за допомогою яких у суспільстві розподіляються цінності. І найголовнішою функцією держави є функція розподілу цінностей. Якщо ж державна влада не виконує даних функцій, то виникає напруження і навіть криза системи, що може призвести навіть до її розпаду.

Основним принципом у діяльності органів державної влади в України є конституційний принцип гласності. Він визначається як один з фундаментальних політико-правових принципів, що складає основи Конституційного ладу. Цей принцип полягає у визнанні необхідності й вимоги обов’язкового дотримування безперешкодного доступу до інформації про явища і процеси в політико-правовій сфері.