Конституційні засади закріплення, організації, здійснення державної влади в Україні

Поряд із загальною характеристикою держави, проголошенням основних принципів її будівництва і діяльності в Конституції одержали закріплення найважливіші атрибути механізму держави й державного ладу в цілому та функції держави. Ці положення відображені у розділі І Конституції України “Загальні засади”. Щодо визначення у Конституції конкретних питань закріплення, організації та здійснення державної влади, то вони відображені в окремих розділах, присвячених як принципові народного суверенітету, так і організації та функціонуванню окремих гілок державної влади.

В Основному Законі визначаються і закріплюються державна мова, якою є українська (ст.10), громадянство України, яке є єдиним (ст.4), статус Збройних сил України, на які покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканості (ст.17), цілісність і недоторканість України в межах існуючих кордонів (ст.2), державні символи і столиця України (ст.20), а також місце і роль права (верховенство права) в державі і суспільстві та місце й роль Конституції в системі права і характер її норм, правова природа міжнародних договорів в національному законодавстві України (ст.9) .

Конституційно правові норми більшості держав світу свідчать, що структура конституційного інституту державної влади в його розгорнутому вигляді складається, звичайно, з положень, які об’єднують такі групи конституційних норм:

-про джерело і засоби закріплення влади та її соціальних носіїв;

-про характер державної влади;

-про мету та принципові напрями державної влади;

-про загальні конституційні засади розподілу та структури державної влади;

-про систему органів, які здійснюють державну владу, їх компетенцію, функції, форми і методи діяльності.

Розкриття змісту державної влади – лише перший крок для з’ясування законодавчого засобу закріплення в Конституції України джерела цієї влади, а також самої її реалізації.

Ці обидва питання щільно пов’язані одне з одним, хоча теоретичні витоки, на підставі яких вони у сучасний період вирішуються у конституційному законодавстві Україні, різні.

Йдеться про теорію “поділу влад”, та теорію “народного суверенітету”. Перша пов’язується з іменами Д.Локка і Ш.Монтеск’є до світової скарбниці конституційних ідей про політичні і громадянські свободи, форми політичного владування та ін. вважається величезним. Згідно його теорії головне завдання держави – забезпечити людині політичні свободи і громадянські, які найліпше втілюються в умовах спокою духу, відчуття громадянської безпеки, неухильного дотримання гарантованих державою правил судочинства, недопущення деспотизму і зловживань з боку державних осіб, встановлення непорушного режиму законності і ін.

Слідом за Дж.Локком Монтеск’є стверджує, що такі умови забезпечення політичних і громадянських свобод можливі лише тоді, коли у державі існують незалежні одна від одної три гілки влади – законодавча, виконавча і судова . Саме незалежність, а не розподіл функцій між ними стоїть у Монтеск’є на першому місці.

Згідно з теорією Ж.Ж.Руссо народний суверенітет – це повновладдя народу, який здійснює свою невід’ємну і неподільну владу самостійно і незалежно від інших соціальних сил.

В Конституціях окремих країн, наприклад конституції США 1787 року, відображено ці обидва підходи до розкриття змісту державної влади.

Згадану модель розкриття змісту державної влади відобразила в своїй Конституції і Україна.

Як уже зазначалося вище, у загальному значенні суверенітет означає верховенство та незалежність влади. Розрізняють три різновиди суверенітету: державний, національний, народний. Якщо державний суверенітет – це верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері, то національний – означає повновладдя нації, її реальна можливість вільно вирішувати всі питання свого національного життя, включаючи створення самостійної держави.