ОСНОВНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ СУЧАСНОСТІ. ДЕМОКРАТІЯ: СУТНІСТЬ, ФОРМИ ТА РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ

Класифікація політичних режимів достатньо різноманітна. Наприклад, політичні режими можна класифікувати:

• за рівнем демократичності (народний – антинародний);

• за ступенем розвинутості політичної системи (авторитарно-демократичний, відкритий та закритий, легітимний та нелегітимний);

• з точки зору форм правління (режим парламентського типу, президентського правління, монархічні, республіканські тощо) ;

• за кланово-груповими критеріями (режим “білої меншості”, “чорних полковників”, “червоних кхмерів” тощо).

Оцінки політичних режимів мають і символічний сенс, і тому дозволяють утворити образ країни, держави, тип правління без конкретного аналізу (наприклад, абсолютистський, царський, “попередній” режим тощо), нерідко в персонофікованій формі, за ім`ям глави держави (режими Гітлера, Піночета, Хусейна, Кастро тощо).

Широко відомі три типи політичних режимів: тоталітарний, авторитарний і демократичний. Кожен з них має свої ознаки, які складають сутнісну основу їх різниці один від одного. Зрозуміло, в реальному житті існує безліч варіантів політичних режимів зі змішаними в різних пропорціях характеристиками. Запропонована загальна типологія дає можливість наочніше зрозуміти певний набір характеристик, які переважають у кожному із зазначених типів політичних режимів.ТОТАЛІТАРНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ. Термін “тотальний” (від лат. totalitas – повний, цілісний) належить Беніто Муссоліні і Джовані Джентіле (ідеологам фашистської Італії). У 30-х роках він одержав розповсюдження в англомовній пресі стосовно гітлерівського режиму. У західній політології феномен тоталітаризму гостро обговорювався з 50-х років ХХ століття (Х. Аренд, К. Фридрих, З. Бжезинський, А. Арон та ін.). Автори вважають, що тоталітарним можна називати той політичний режим, який має:

• єдину офіційну ідеологію, стосовно якої повинен жити кожен член суспільства і яка відображає все політичне життя;

• єдину масову партію, яка очолюється лідером-вождем;

• систему терористичного політичного контролю, усунення будь-якої опозиції режимові;

• монополію партії на контроль за всіми засобами масової інформації;

• монополію партії на контроль за збройними силами;

• централізоване керівництво економікою за допомоги бюрократичної координації.

Американський політолог М. Картис називає більш десяти ознак тоталітарності. Є й ішні точки зору на проблему тоталітаризму. Зрозуміло, що як і кожне соціальне явище, тоталітарний політичний режим може мати багато визначень. Проте, незважаючи на кількість ознак, думки фахівців можна об`єднати одним загальним твердженням, що тоталітарний політичний режим тим і відрізняється від інших типів політичних режимів, що встановлює тотальний контроль над всіма сферами суспільного життя, над кожною особою, її діями і, навіть, думками. Цей загальний момент можна вважати тлумаченням суті тоталітарного політичного режиму.

Об`єктивними передумовами виникнення тоталітарізму були особливості соціокультурної динаміки періоду індустріалізму, що поєднували процеси швидкого руйнування структур традіційного суспільства, етатизація суспільного життя, посилення соціальних функцій держави.

Ідейним джерелом тоталітаризму виступали соціалістичні та націоналістичні утопії початку ХХ століття, що містили раціоналістичне обгрунтування позитивно сформульованих цілей майбутнього суспільного розвитку. Політичні провідники тоталітаризму – масові вождистські партії, які прагнули до монополізації державної влади, пропагували “світле майбутнє” згідно із запропонованими ними символами віри.

Фундаментальною соціально-психологічною основою тоталітарного політичного режиму, який намагається створити “монопольну єдність” людей – є соціальний конформізм. Соціальний конформізм – це некритичне прийняття і прямування пануючим точкам зору і стандартам, стереотипам масової свідомості і пропагандистським кліше. До головних рис соціального конформізму відносяться: відсутність індивідуальності, рабська залежність від влади, маніпульованість, стандартність тощо. Тому соціальну базу тоталітаризму складають маргінальні групи і прошарки населення, які найбільш сприйнятливі до пропаганди тоталітарних доктрин. Прихід до влади тоталітарно орієнтованих партій та їх кадрове злиття з державним апаратом вивели тоталітаризм із галузі політичних уявлень у галузь політичних реалій.