ОСНОВНІ ПОЛІТИЧНІ РЕЖИМИ СУЧАСНОСТІ. ДЕМОКРАТІЯ: СУТНІСТЬ, ФОРМИ ТА РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Сучасний світ – це багатолика сукупність розвитку, взаємодії, еволюції, втрати одних та здобуття інших характерних рис. Тому в світовій науці політичні режими вивчають у рамках багатьох теоретичних шкіл та напрямів.
Мета лекції - зв`ясувати, як здійснюється політична влада, які теорії суспільно – політичного розвитку та прогнозні тенденції є в її основі; типологічні ознаки сучасних політичних режимів, відомі світовій громадськості теоретичні підходи, що дозволяють розібратися в найскладніших соціальних змінах.
Для такого аналізу доречно розглянути такі питання:
1. Сутнісні характеристики політичних режимів. Типологія політичних режимів.
2. Демократичні основи політичного життя суспільства. Сучасні концепції демократії.
1 СУТНІСНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СУЧАСНИХ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ. ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ
При розгляданні першого питання слід зрозуміти, що політичний режим являє собою комплекс взаємодіючих компонентів здійснення політичної влади. Носієм зв`язків та відносин, тобто показником того, як, в якій політичній парадигмі працює влада, є компоненти та їх взаємодія, атрибутивні, характерні властивості того чи іншого політичного режиму.
Політичний режим складається, принаймні, з трьох компонентів, які зберігають певну автономність. Ця обставина має цілу низку важливих наслідків, зумовлених, передусім, плюралізмом тлумачення політичного змісту режиму.
Перший компонент, який складає зміст поняття “політичний режим” – це права та свободи особистості, пріоритетний тип її політичної культури, поведінки, свідомості, менталітету. Права людини, їх міра та гарантії реалізації взаємозв`язані з рівнем розвиненості самого права, його роллю в механізмі політичного володарювання. Сутність політичного режиму, отже, визначається тим, що у державі є пріоритетним – права держави чи права особистості.
Другий компонент змісту поняття “політичний режим” також має кілька вимірів, обумовлених рівнем та якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципом поділу влади, статусами партійної системи, політичної опозиції, засобів масової інформації, армії, поліції, церкви.
Будь-який політичний режим прагне самолегітимації, тобто намагається викликати віру, прихильність до себе, переконати громадян у правильності та обгрунтованості свого правління, його ефективності. Легітимних політичних режимів самих по собі не існує, бо легітимність досягається створенням емоційно-оціночного стану підлеглих цього режиму. Індикатором легітимності режиму є і характер відносин його з іншими державами (наприклад, режим напівколоніальний, суверенний тощо).
Третій змістовий компонент політичного режиму – це методи здійснення політичної влади.
Таким чином, політичний режим є осередком взаємодії комплексу компонентів, кожний з яких, у свою чергу, містить не менш інтегровані складові. Політичний режим – це вираження політичного напряму здійснення політичної влади, її політичних пріоритетів, тобто він характеризує політичну систему і пов`язаний з нею загалом і з усіма її складовими. Тому політичні режими і відрізняються один від одного, передусім, своєю політичною системою (її структурою, пріоритетами, методами дії тощо). Перефразуючи висловлювання О. Шпенглера про політику, можно сказати, що політичний режим у найвишому розумінні є життя, а життя є політичний режим.
Політологічний енциклопедичний словник (1997 р.) дає таке визначення поняття “політичний режим”. Це – сукупність характерних для певного типу держави політичних відносин, засобів і методів реалізації влади, наявих стосунків між державною владою і суспільством, домінуючих форм ідеології, стану політичної культури.