СПЕЦИФІКА САМОІДЕНТИФІКАЦІЇ МОЛОДІ В УМОВАХ ПЕРЕХІДНОГО СУСПІЛЬСТВА
Б) наслідування-повчання (наставництво). Ця модель, здебільшого, характерна для студентів середніх спеціальних навчальних закладів, іноді – студентів вузу. Тут об’єктом для наслідування стають нібито звичайні люди, які знають професійні хитрощі, завдяки чому змогли стати “потрібними людьми” і значно покращити своє матеріальне становище. Власна праця і вдача є основою побудови планів на майбутнє.
В) наслідування-опіка. Ця модель розповсюджена як серед мало-, так і серед добре забезпеченої молоді. Тут взірцем для наслідування стають батьки чи близькі родичі. Ця група молоді прагне здійснити свої життєві мрії, покладаючись на традиційні, загальновизнані шляхи, розраховуючи і спираючись на підтримку і допомогу батьків.
Г) наслідування-“сам-на-сам”. Цю модель реалізує молодь, взірцем для якої є люди, які починали “з нічого” і досягли “багато чого”, використовуючи всі можливі засоби за для досягнення мети.
Як було зазначено вище, в умовах будь-якого суспільства людина визначає власне ”Я” через суспільну взаємодію, поступово розширюючи межі свого співвідношення з “Іншими”. Цей процес в соціології подається як послідовна зміна життєвих фаз, кожна з яких має різне значення в процесі соціалізації і розглядається у вигляді двох форм: первинної і вторинної соціалізації.
Дитина поєднує своє індивідуальне “Я” із суспільним “Ми” через взаємодію з членами сім’ї. Для дитини існує один, найголовніший для неї, світ “Ми”, невід’ємною частиною якої вона себе відчуває – це сім’я. При первинній соціалізації “немає ніяких проблем з ідентифікацією, оскільки немає вибору значимих інших. А оскільки у дитини немає вибору значимих інших, її ідентифікація з ними стає автоматичною. Дитина інтерналізує світ своїх значимих інших не як один з багатьох можливих світів, а як єдино існуючий і єдино мислимий. Саме тому світ, що інтерналізується в процесі первинної соціалізації, більш міцно укорінюється в свідомості, ніж світи, що інтерналізуються в процесі вторинної соціалізації” [6, с.225].
Підліток шукає власне “Я” і світ “Ми”, крім сім’ї, в групах однолітків. Відчуття “Ми” розповсюджується на груповий рівень. Доросла людина визначає власне “Я” і “Ми” на рівні суспільства, світу. І в якому б суспільстві людина не жила, бажає вона того чи ні, вона є представником даного суспільства, вона засвоює його цінності і відтворює у своїй поведінці характерну для цього суспільства взаємодію. Тому між процесами первинної та вторинної соціалізації передбачається певне наслідування і взаємозв’язок, гармонійне продовження однієї форми в іншій.
В умовах суспільства, що трансформується, порушується упорядкованість між рівнями ціннісної системи суспільства, розбалансованість між ціннісними підсистемами суспільства вносить специфічні зміни й у характер співвідношення між двома її основними формами. В цьому випадку первинна та вторинна соціалізації створюють окремі “світи”, між якими існує значна розбіжність і неузгодженість. Тобто, у свідомості молоді породжується дихотомія двох “окремих світів”: “родинного” і “суспільного”, “власного” і “чужого”, “нормативного” і “реального”, що фіксується на емпіричному рівні.
Співіснування і пристосування цих “світів” ми пропонуємо узагальнити в таких моделях.А) “Свій серед своїх, чужий серед чужих”. Коли молода людина зупиняється на образі світу, що створився у процесі первинної соціалізації і визначає його для себе як єдиноіснуючий. Вона комфортно відчуває себе серед близьких людей, в колі друзів, які відповідають її стандартам. Інші світи вона сприймає як “чужі” й “неправильні”, із засудженням ставиться до них і намагається відокремитися від них.
Б) “Чужий серед своїх, свій серед чужих”. В цьому випадку, основою особистості стає світ, засвоєний через вторинну форму соціалізації. Батьки, найближчі друзі, з часом стають чужими і незрозумілими, а чужі, сторонні люди стають своїми, бо вони краще розуміють, ніж свої, близькі.
В) “Свій серед своїх і свій серед чужих”. Для розуміння поведінки цієї групи молоді як найкраще підходить крилатий вислів Черчіля: “У Англії немає друзів чи ворогів, у неї є свої інтереси.” Життя цих людей схоже на гру, вони вільно почувають себе як серед “своїх”, так і серед “чужих”. Для них взагалі різкої межі між цими поняттями не існує. Вони навчилися співіснувати в обох світах, діючи “за ситуацією”.
Г) “Чужий серед своїх, чужий серед чужих”. До цієї групи належать молоді люди, які не визначились, загубилися в житті. Їх життєвідчуття вкладається у вираз: “життя пливе повз мене”. Вони не знайшли свого місця ні в колі родини, ні за її межами. Це суспільно дезадаптована молодь.