Нові форми залучення громадян до державного управління: підходи американських авторів
Залучення громадян до надання послуг стає дієвішим, коли вони заміняють некваліфікованих працівників з метою підтримання громадських місць міста у належному стані. Таке залучення часто приймає форму короткотермінових компаній по очищенню вулиць, як у випадках коли група сусідів звертається до мешканців певної вулиці з пропозицією спільно прибрати її наприкінці тижня.
В найбільш розвинутій формі спільного надання послуг групи громадян беруть на себе важливу частину відповідальності, пов'язаної з виконанням програм, іноді навіть керуючи наданням окремих послуг, хоча як правило при підтримці урядовців. Це співробітництво залишається спільним наданням послуг, а не контрактуванням, до тих пір поки групи громадян займаються добровільною діяльністю, за яку вони не отримують оплати від уряду (41).Вже згадуваний професор Дж.Брадні, намагаючись узагальнити концепції американських науковців, які досліджували проблему спільного надання послуг представниками урядових структур та груп громадян, вказав на три фактори, які обмежують внесок цих концепцій в справу дослідження і практичного застосування залучення добровольців до роботи органів влади.
По-перше, дуже мала кількість досліджень про спільне надання послуг обгрунтована емпіричними даними. Брак емпірично перевірених даних підриває можливе застосування більшості досліджень про добровільні програми співробітництва з урядом.
По-друге, більшість емпіричних досліджень фокусується на питаннях безпеки територіальних громад, зокрема, на зусиллях громадян захистити себе від злочинців, встановлюючи надійні замки на дверях і організовуючи асоціації сусідів для самозахисту.
По-третє, хоча спільне надання послуг охоплює широкий діапазон видів діяльності громадян у сфері надання послуг, більша частина досліджень концентрується лише на одному типі: "надання послуг споживачам", або на участі окремих осіб чи груп у забезпеченні послуг, від яких вони можуть безпосередньо отримати користь. Це концептуальне розуміння є настільки поширеним, що деякі вчені описують спільне надання послуг як "залучення тих людей, які отримують користь від програми, до її виконання". Архетипним прикладом є асоціація сусідів, чиї спостережні і наглядові функції мають за мету посилити безпеку її членів ("споживачів-виробників" у сфері надання послуг). Акції громадян у себе вдома чи по сусідству, метою яких є покращення рівня пожежної безпеки чи вдосконалення системи збирання сміття, є іншими прикладами подібної діяльності (42).
Однак спільне надання послуг, як вказує Дж.Брадні, цим не обмежується. Продуктивне залучення громадян в сферу надання послуг охоплює також урядові програми, розраховані на добровольців. Люди, які вкладають свій час і свою працю у ці програми, аж ніяк не є пріоритетними споживачами створених з їхньою допомогою послуг. Даний тип діяльності отримав у літературі назву "колективної співучасті в наданні послуг" ("collective coproduction").
Дослідники державного управління досить рідко звертали увагу на подібні програми. І все ж, на думку Брадні, потрібно підкреслити, що "урядові добровільні програми" дуже суттєво відрізняються від зусиль громадян, зорієнтованих на самодопомогу.
По-перше, потрібно розглянути мотивацію і винагороду громадян, які залучаються. На відміну від самодопомоги, добровольці мають за мету допомогу іншим людям, хоча ця діяльність не обов'язково повинна супроводжуватися самопожертвою або суперечити власним інтересам добровольців. Більшість людей, які добровільно допомагають іншим без винагороди, тим не менше поєднують свій альтруїзм з певною часткою інтересу.
По-друге, на відміну від діяльності, пов'язаної з самодопомогою, програми співробітництво урядовців і добровольців, звичайно, не можуть обійтися без значної підтримки органів влади. Адже успішна добровільна програма вимагає процедур і структур для таких першочергових функцій як набір людей, орієнтування, тренування, нагляд, оцінка і т.п. Крім того, урядовці і добровольці по-своєму зацікавлені у збільшенні кількості наданих послуг та у підвищенні їх ефективності (43).
3. Добровільна діяльність. Добровольці, як вказує професор Брадні, вкладають свій час і свою працю у певні види діяльності з умовою, що плодами їхньої праці скористаються у першу чергу не вони самі, а значно ширше коло громадян. Ми вже розповіли про можливості участі добровольців в "урядових добровільних програмах". Тут лише хочемо звернути увагу на те, що, як вважає Дж.Брадні, добровольці повинні працювати у тісному контакті з урядовцями (навіть часто під їхнім наглядом, оскільки потрібно контролювати якість наданих послуг і т.п.), але, водночас вони повинні користуватися відносною автономією, щоб уникнути лишніх конфліктів з урядовцями (44). Крім того, як вважає професор Дж.Томас, дуже важливим є те, щоб управлінці попередньо підрахували витрати і прибутки від конкретної добровільної програми (45).