Фінансово-промислові політичні групи (клани) та державна влада в Україні

Радянська спадщина є одним із важливих факторів, які пояснюють виникнення ФППГ в Україні. Ця спадщина набагато складніша, ніж сильна тіньова економіка або авторитарна традиція, що зневажає правопорядок. Коріння такого явища як “клановість”, “олігархія” треба шукати ще на початку правління більшовиків.

Виправдовуючи свої дії станом війни, розрухою тощо, верхівка ВКП(б) поступово створювала єдину систему управління країною, яка являла собою, за словами Троцького, “недоторканну олігархію, що підмінила собою клас і партію”.9 “Олігархія”, чи, за сучасною термінологією, “номенклатура”, відокремила себе від суспільства системою пільг і привілеїв і важко проникною схемою добору нових кадрів, що грунтувалася на власних уподобаннях, непотизмі і “ліквідності” владних посад у матеріальні послуги. Таким чином, монополія на владу опинилася в руках номенклатури.Що ж таке номенклатура? “Номенклатура - це перелік найважливіших посад, кандидатури на які розглядаються, рекомендуються та затверджуються даним партійним комітетом. Звільнюються від роботи особи, що входять в номенклатуру партійного комітету, також лише з його згоди. У номенклатуру включаються працівники, які знаходяться на ключових посадах.” Скільки було їх? За дослідженнями політолога Михайла Восленського, на 1970 рік до номенклатури входило приблизно 405784 особи, тобто 0,35% всього населення СРСР. Це були керівники низового рівня, низові працівники державних і суспільних організацій, а також партійна та державна номенклатура верхнього рівня (працівники ЦК КПРС, ЦК компартій союзних республік, ЦК комсомольських республіканських організацій і профспілок; урядовці СРСР та республік, працівники Верховних Рад СРСР та республік, суду, прокуратури, КДБ, дипслужби і збройних сил). Це і був клас власників, що мали все “спец”-

спецрозподільники, спецсанаторії, спецдачі.10

Номенклатурна держава поїдала сама себе. Напередодні перебудови в окремих регіонах СРСР, за деякими даними, 3 відсоткам вкладників належало близько половини всіх вкладів. Перебудова 1980-х була спробою якось зарадити радянській економічній системі, що зазнала краху. Проте курс “прискорення” вимагав щораз нових поступок у політико-ідеологічній сфері, без яких запровадження певних рис “буржуазного” суспільства в економіці не могла б сприйматися виконавцями. Загальна системна криза за роки “розвиненого соціалізму” поступово зменшувала ефективність інститутів тоталітарного суспільства, в тому числі каральних. Зміна політико-ідеологічного клімату додала до цього зменшення “легкості” і невідворотності прийняття рішень про застосування каральних інститутів (від КДБ до армії) у звичних раніше масштабах, і імперія, що віджила, розпалася без тривалої агонії - намагань будь-що її зберегти - на яку можна було б очікувати. Незграбна спроба ДКНС “врятувати єдину Вітчизну” лише прискорила розпад імперії, оскільки достатньою мірою налякала “націонал-комуністичні” еліти, щоб змусити їх тікати від Москви. Нестабільність, хитання центрального уряду, нездатність ефективно підтримувати і контролювати регіони сприяли відцентровим тенденціям у регіональних - республіканських - елітах, прагматична частина яких зрозуміла давній принцип, що “краще бути першим у Галії, ніж другим у Римі”, і колишні радянські республіки, зокрема Україна, були “катапультовані у незалежність”. Катапультованим, втім, виявився і весь комплекс проблем, що роздирав колишній СРСР : неефективна економіка, брак чіткої програми дій, врешті, невирішення питань співвідношення влада - суспільство (точніше, консервування тоталітарної форми цього співвідношення) .

Аморфність і псевдооднорідність суспільства не могли сприяти виникненню, а надто - організаційному оформленню конкретно визначеного інтересу, навколо якого могла б сформуватись потужна контреліта , а головне - спертись не на власні сили, а на певну соціальну страту. Чим і скористалась “посттоталітарна” номенклатура - “політична еліта, вихована КПРС”.

Фактично, за своїм складом “партія влади” (за усталеним нині виразом) - це партія старої комуністичної номенклатури, що за роки перебудови розшарувалась на ортодоксів і прагматиків. Саме останні пішли у 1991 році на розпуск масової “зовнішньої” партії як вже неефективної для збереження влади. Вони ж поклали на ортодоксів провину за ситуацію в країнах, демонстративно відмежовуючись від них. Та все ж таки у країнах Центральної Європи прагматики недооцінили сили національно-демократичної опозиції, що спиралась на середніх клас, і програли тій вибори. У колишніх республіках СРСР національно-демократичні рухи не мали подібної самодостатньої сили. Тому прагматичній номенклатурі вдалося використати їхній легітимізуючий потенціал, залучивши до своїх лав деяких їхніх представників, а до ідеологічної риторики - деякі їхні ідеї. Відбулася дифузія між прагматичною частиною владної номенклатури і поміркованою частиною опозиції, що позбавило останню статусу “непримиренного борця”. Номенклатура сьогоднішнього зразка, сформована цими союзами, - це фактично правляча олігархія, що до 1991 року мала назву “компартія”, а згодом отримала назву “партія влади” і перетворилася на політичний блок, що складається з прагматично зорієнтованих та деідеологізованих вищих кіл старої номенклатури, представників державного апарату, засобів масової інформації, керівників традиційних секторів промисловості та сільського господарства”11Це стосується політичного боку проблеми. Не менш цікавим є і економічний бік. Було б перебільшенням вважати, що капітали походженням з СРСРівської дійсності стали основними капіталами для розвитку протокапіталістичного середовища сучасної України, однак було б недоцільно і повністю ігнорувати факт їхнього існування. Завдяки своїм зв’язкам з номенклатурою частина “тіньовиків” змогла повністю або частково врятувати свої капітали і в період “павловських реформ”, і в період гіперінфляції, і під час обміну рублів на купонокарбованці. Капітали підрадянського походження склали основу кількох сучасних ФППГ. Другим найважливішим джерелом капіталів вітчизняних ФППГ стали майно і кошти громадських організацій України - Компартії, комсомолу, церкви, професійних і творчих спілок, збройних частин Радянської Армії на території України. Ліквідація радянського варіанта громадського контролю за владою - Комітету партійного контролю та Комітету державної безпеки - і низький рівень свободи преси спричинили відсутність усякого контролю за діями номенклатури, яка зайнялася приватизацією де-юре майна і коштів, які і так належали їй де-факто.