Популізм

Після другої світової війни популізм у суспільно-політичному житті західних країн став явищем порівняно рідким, хоча при необхідності їм користалися і користаються різні політичні лідери. Не далекі, наприклад, популістські методи були і для М. Тэтчер, і для Р. Рейгана, і для незалежного кандидата на посаду президента США Р. Перо. Останній, зокрема, легко зривав оплески виборців популістськими гаслами.

1.2 Загальна характеристика популізму

Які ж основні ознаки популізму, його характерні риси?

По-перше, популізм як політичне явище виникає в країнах, де маються визначені демократичні інститути — загальне виборче право, рівноправність громадян — і де маси як виборців виступають учасниками політичного процесу. Тільки тоді спроби апеляції до настрою населення, спроби підбудуватися під масову свідомість можуть, власне, і стати засобом завоювання влади. У зв'язку з тоталітарною державністю об'єктивно «поле» для популізму до 1985 року було в нас звужено до мінімуму. І лише зі становленням демократичних паростків епохи «перебудови» популізм розцвів пишним кольором. Вибори народних депутатів СРСР, а потім і РСФСР уже проходили на популістській хвилі. Наприклад, широко відомо, що народні обранці СРСР наобіцяли виборцям у ході останньої передвиборної кампанії виконати їхні накази на суму більш 3 трлн. карбованців, що майже в 5 разів перевищувало тодішній річний національний доход СРСР. Це явище було притаманне і виборам народних депутатів Російської Федерації.

По-друге, з'являючись на історичній арені разом з демократичними інститутами і нормами, популізм усе-таки розповсюджений у найбільшій мері серед шарів з низьким рівнем політичної і правової культури й в умовах ще не зміцнілих структур народовладдя. Нездатність мас відрізнити демагогію від реалістичних пропозицій, чорно-біле бачення світу, готовність обожити чергового кумира і ненавидіти конкурентів — усе це симптоми невисокої політичної культури, дуже активно використовуваної популістськими лідерами для мобілізації суспільної підтримки. Так, якщо в процесі виборів народних депутатів Російської Федерації в 1990 році було в моді критикувати «партократів» і «комуністів» (часом необґрунтовано й огульно), те на найближчих виборах, імовірніше всього, мода буде на критику «демороссів» і «демократів» (огульність і необґрунтованість теж не виключаються). При існуючій сьогодні політичній культурі може відбутися лише переклеювання ярликів.

По-третє, популізм особливо підсилюється під час криз, переломних періодів у розвитку суспільства, соціально-економічної і політичної нестабільності, коли більшість людей випробують погіршення умов життя і утрачають впевненість у завтрашньому дні. Крім того, кампанії по проведенню виборів, референдумів і інших політичних заходів теж супроводжуються активізацією популістів. Це — саме благодатне для них час, тому що саме в такі моменти переоцінки цінностей і жорсткості політичної боротьби народ найбільшою мірою дезорієнтований і підданий гіпнозу обіцянок.

По-четверте, популізм найчастіше обслуговує насамперед політичний радикалізм. «Набір засобів, необхідних для здійснення того чи іншого політичного ідеалу,— відзначає А. Демидов,— може сформуватися тільки з плином часу. Політичний радикалізм заміняє цю реальну дистанцію між цілями і засобами твердим зв'язком: якщо поставлені мети, повинні бути і засобу, необхідно лише їхній знайти і застосувати» . Отут-те і приходить на допомогу популізм, що дозволяє «реальну дистанцію між цілями і засобами» замінити спрощеної, декларативної, демагогічної, Можна навіть виявити наступну закономірність: чим більш радикальний політик, тим у більшій мері він користається популістськими прийомами. Як приклад можна назвати як більшовиків (ліворадикалів у той час), так і нинішніх «ліворадикалів», що багато в чому взяли на озброєння необільшовицькі методи.По-п'яте, популізм — це відхід від дійсно наявних проблем, від об'єктивно існуючих інтересів і потреб людей. Яскравим прикладом є пропогандоване нинішніми правими радикалами гасло відновлення СРСР, що ігнорує реальні проблеми, якими чревата зараз подібна політика, і спирається на ностальгію по соціальній стабільності. У цьому змісті популізм нагадує своєрідний соціально-політичний наркотик, що веде маси від реальності, що не задовольняє їх, у світ незбутніх чекань і чуда. Після чого, зрозуміло, настає протверезіння, «ламання». От чому популізм дуже жорстко зв'язаний з розчаруванням мас. Він виникає на «ґрунті» розчарування, розчаруванням же закінчується. Політика — сфера залучення народу в життєдіяльність суспільства і задоволення народних інтересів. Якщо вона це робить популистски, тобто головним чином за допомогою гасел, декларацій, закликів, що обіцяють багато усього і відірваних від соціальних реалій, то хід її буде неодруженим, інтереси більшості залишаться невираженими і незадоволеними. А виходить, і сама політика виявиться в «розбитого корита».

По-шосте, популізм орієнтується в основному на повсякденну свідомість, тому що в його методах «переважають ірраціоналізм, поверховість при поясненні причин соціальних терть, економічних лих народу» 4... Дуже часто популісти «грають улюблену карту» обивателя — спрагу справедливості, привілеїв, волі, пошук універсальних і простих засобів для рішення практично всіх задач і т.д. Популізм добре поширюється в умовах невизначеності, незнання, при відсутності налагодженої і доступної системи інформування громадян.