Соціокультурні виміри політичних трансформацій на рубежі століть у східній Європі
Розглядаються культурні й політичні зміни останнього десятиліття в Східній Європі, їх залежність від впливу середовища, традицій, інших національних особ-ливостей, що призводить до парадоксальних трансформацій перехідних суспільств.
Ключові слова: парадоксальний розвиток, соціально-культурні, політичні трансформації, перехідне суспільство.
Поняття “трансформації” найоптимальніше характеризує зміни, що відбуваються в тих країнах Східної Європи і на просторах СНД, які вже перейшли до нової соціально-економічної політики чи ставлять завдання переходу від старих традиційних укладів до нового демократичного ладу. Використання поняття трансформації дозволяє знайти підхід, який допускає співставлення нормативно-інституційних перетворень, з одного боку, і макросоціальних змін у функціонування відповідних інститутів, – з іншого. На нашу думку, відповідати вимогам такого зіставлення може й соціокультурний рівень – домінуючі в суспільстві цінності, мотивації, моделі соціальних дій. Безумовно, відповідні соціокультурні зміни, які відбуваються в перехідних суспільствах вносять серйозні зміни в характер усієї системи соціальних інститутів навіть у тому випадку, коли формально, з нормативної точки зору, вони залишаються незмінними. Очевидно й те, що зміни на соціокультурному рівні є як передумовами, так і результатами власне інституційних перетворень. Уведення в предмет аналізу перехідних суспільств соціокультурного контексту висуває нові проблеми, зокрема визначення орієнтацій соціокультурних трансформацій. Виходячи з нормативно-інституційного рівня вивчення, можна абстрагуватись від цілей соціальних трансформацій, обмежуватись ціннісно-нейтральним описом тих змін, що відбуваються. А при переході на соціокультурний чи інтегральний рівень таке абстрагування вже неможливе, оскільки сама зміна цінностей, мотивацій і моделей соціальної дії досить тісно пов’язана з метою всього процесу соціальних трансформацій. І тут з’являється ще одне коло суперечностей: між цілями різних макросоціальних суб’єктів трансформацій та інтегративною орієнтацією соціальної трансформації, яка виникає в ході різноманітної взаємодії. Поряд з поняттям орієнтації соціальних трансформацій слід застосовувати для аналізу поняття “потенційно можливі напрями трансформацій”, яке визначає співвідношення сил, наявність різного роду ресурсів (матеріальних, організаційних, інформаційних, соціальних та ін.) у всіх учасників такого процесу. Очевидно, що спектр потенційних макросоціальних орієнтацій суттєво вужчий, ніж багатоманітність наявних у суспільстві нормативних уявлень. При цьому зауважимо: уявлення, які не мають соціальних ресурсів, не мають і шансу серйозно впливати на складання макросоціальних орієнтацій.
Загалом процес трансформації покликаний забезпечити гарантії від реставрації старої системи, а вся складність розвитку даного процесу полягає в тому, що єдиної технології трансформаційних змін немає й оптимальну політику перетворень кожній країні доводиться виробляти самостійно. Невипадково останнім часом посилюються пошуки конвергентних рішень, які поєднують переваги всіх існуючих нині підходів.
З початку 90-х років до початку нового століття в усіх державах Східної Європи (в Україні також) відбувається більш-менш активний процес реформ і становлення громадянського суспільства. Темп і характер змін політичної, економічної системи, соціальної структури й масової психології багато в чому залежать від структурно-економічних, етнокультурних, політичних та інших конкретно-історичних особливостей кожної окремо взятої країни. Але на рубежі століть можна говорити вже й про деякі результати такої парадоксальної трансформації.
По-перше, суттєво змінились державні й політичні системи. Зрозуміло, демократичність установленого в різних країнах ладу різна й зумовлена багатьма об’єктивними та суб’єктивними причинами, але нові політичні структури успішно функціонують, хоча не завжди ефективно й передбачувано.По-друге, змінились економічні основи суспільства. На хвилі радісних очікувань цей процес протікав відносно легше в країнах Центральної Європи (хоча державний сектор скрізь продовжує відігравати важливу роль), ніж в Україні та інших державах СНД. Країни Центральної Європи призупинили падіння життєвого рівня, хоча суперечностей соціального, фінансового й виробничого порядку залишається ще багато. Складним залишається становище в країнах Східної Європи (в Україні, Білорусії й Росії). Період активного входження в ринок у 90-х роках характеризувався тут розбалансованістю фінансової системи, інфляцією, безробіттям, послабленням загального культурного фону, зростанням злочинності, падінням рівня здоров’я населення, зростанням смертності. У ряді нових держав були воєнні конфлікти, у тому числі громадянські війни, які спричинили масову загибель людей, великі руйнації матеріального характеру. І загалом становлення економічних відносин ринкового характеру ще далеке від завершення. Розвал попередньої економічної системи й створення нової вимагає для свого вирішення великих капіталовкладень і багатьох років праці.
По-третє, відбулась лібералізація суспільного середовища. Досягнення в цій сфері також досить суперечливі й неоднозначні. Комерціалізація всіх відносин істотно змінила загальнокультурний ландшафт, викликала нову напруженість у стосунках людей різних суспільних прошарків, різних поколінь, загострила проблему міжнаціональних відносин.