Особливості визначення критеріїв політичних цінностей

Вимоги часу, а саме розвиток гуманітарних і природних наук, еволюція політичних систем на Європейському континенті, зародження в містах нового виду економічних відносин зумовили потребу в більш детальному розгляді й оцінці владних відносин на суспільному рівні.

Новий час вважається періодом появи політичних цінностей в сучасному їх розумінні. Макіавеллі відкинув ідею існування якихось внутрішніх, сталих цінностей, на які може орієнтуватись політик. Людина стає актором політичної драми, де основною є гра, гра за будь-яких обставин. Основною цінністю є мета, мета в досягненні і утриманні влади, на це спрямовано усю її енергію, засоби. „Хоч які б засоби для цього використовувались, їх завжди сприймуть як гідні і схвалять” [9, с. 54], а тому, хто „прямує шляхом відваги, важко завоювати владу” [9, с. 17], бо „Володар, якщо він хоче зберегти владу, мусить навчитись відступати від добра” [9, с. 46] і „не повинен рахуватись у звинуваченнях в жорстокості” [9, с. 49]. Причина того, що влада стає однією з переважаючих цінностей в бутті людини, криється в тому, що лише влада дає можливість індивіду максимально реалізуватись в цьому світі. На думку деяких дослідників, зокрема, В. М. Денисенка, можна стверджувати, що з Макіавеллівського Володаря розпочинається політична теорія, що досліджує проблеми управління, керівництва, влади як професійно-рольо-вої дії.

Якісно новим етапом в підході до проблеми політичних цінностей, став етап започаткований роботами Ф. Бекона. Він спробував відділити політичні цінності на основі принципу „воля-закон”. Саме з допомогою цього принципу політичні цінності отримують своє функціональне визначення в політичних відносинах. Основною причиною кардинальної зміни уявлень про політичні цінності в історії політичної думки є бурхливий розвиток буржуазних відносин. Формувалось суспільство товаровиробників, яке в подальшому почало вимагати певної рівності, рівності в можливостях, це і мав забезпечити закон. “І коли, хтось чинить несправедливість заради власної вигоди, інші вбачають у цьому небезпеку для всіх, об’єднуються і приймають закони для захисту від несправедливості” [9, с. 119]. Цікавим є також той факт, що принцип, який став першим поштовхом для формування окремого виду цінностей, а саме – політичних цінностей, Френсіс Бекон замінює вже триєдиною формою: „Богові віддай боже, а Цезарю – цезареве, а підлеглим – те, що їм належить” [10, с. 15]. На нашу думку, це є свідченням того, що політичні цінності остаточно виокремлюються, знаходячи своє функціональне визначення, як у відносинах король – піддані, так і у відносинах піддані – король. Фактично, починаючи з Ф. Бекона, цінності набувають тих ознак, які є звичними для нас в сучасному світі: „Таким чином, можна констатувати, що саме з Ф. Бекона бере початок новоєвропейська раціоналістична лінія політичної думки, в якій людський розум (а не воля, а якщо і воля, то тільки така, що спирається на розум) стає відліком системи цінностей, основою пізнання буття” [10, с. 122].

Р. Декарт дещо по-новому змусив подивитися на місце людини в сучасному світі, суспільстві, політичній системі загалом, зробивши наголос, перш за все, на формуванні і зміні внутрішнього світу індивіда, а не зовнішніх обставин. Починаючи з себе, ми можемо змінити оточуюче нас суспільство на краще: „Завжди намагатися перемогти себе, а не долю (fortune), змінювати свої бажання, а не порядок світу, і взагалі звикнути до думки, що у нашій цілковитій владі перебувають тільки наші думки, і лише тоді, коли ми зробимо все можливе з оточуючими нас предметами, те, що нам не вдалося, треба розглядати як таке, що є абсолютно неможливим” [11, с. 264–265].Відомо, що перші кроки є водночас найважчими, часом дещо незрозумілими і смішними з точки зору тих, хто вже міцно стоїть на ногах, однак тією ж мірою вони є чи не найголовнішими з огляду на подальший рух. Одним з таких кроків в історії формування політичної теорії є Т. Гоббс, ідеї якого розпочали якісно новий відлік в історії формування західноєвропейської політичної думки. Томас Гоббс чи не вперше спробував раціонально обґрунтувати необхідність появи політичних цінностей. Продовжуючи вже розпочату до нього роботу над проблемою людини, як основної детермінанти суспільних відносин, Томас Гоббс дійшов до висновку, що саме егоїстичний стан буття людини, як „війни всіх проти всіх” спричинив до укладання суспільного договору й створення держави. На нашу думку, Томас Гоббс раціонально обґрунтував появу певних політичних цінностей, адже його правитель залишається як за межами угоди, так і за межами громадянських законів. Він уособлює іншу систему цінностей, відмінну від тієї, якою намагаються керуватись громадяни для збереження мирного співіснування. Образ його правителя доходить навіть до певного парадоксу, адже якщо на початку створення системи політичних цінностей мало суто раціоналістичне начало, то в подальшому після завершення процесу творення влади йде втрата будь-яких моральних принципів, правових регуляторів, на яких повинні бути вибудувані відносини, основним стає лише принцип примусу.

Ш. Л. Монтеск’є досліджував, за яких умов політична система забезпечує необхідний мінімум людських свобод, при цьому декларуючи як найвищу цінність в політиці – справедливість. Втрата цієї цінності в політиці спричиняє втрату людини, як цінності, втрачається політичне поле буття, як щось окреме, визначене. „Цим пояснюється та особлива сила, яку у цих державах звичайно отримує релігія – вона замінює безперервно діючі охоронні інституції; інколи ж місце релігії посідають звичаї, які там панують замість законів” [12, с. 177]. Звідси і визначення Ш. Л. Монтеск’є форм правління через міру моральності, яку несе в собі політична діяльність. Наприклад, монархії притаманна домінація такого морального принципу як честь, республіці – доброчинність, деспотичним формам правління – страх. Ще один аргумент до підтвердження визначального статусу політичних цінностей в суспільстві філософ наводить, обґрунтовуючи чому закони одного народу в більшості випадків не „переносяться” в систему, створену іншим народом: „Закони мусять перебувати в такій тісній відповідності з особливостями народу, для якого вони встановлюються, що тільки в окремих випадках закони одного народу можуть видатися придатними для іншого народу” [12, с. 168].