Особливості визначення критеріїв політичних цінностей
У своєму дослідженні автор аналізує розвиток розуміння та формування політичних цінностей. Він порівнює християнську традицію з основними філософськими концепціямию Автор наголошує на практичних аспектах існування цінностей у політичній сфері.
Ключові слова: політичні цінності, християнство, аксіологія.
Одним з важливих кроків на шляху до розв’язання кризових, ентропійних процесів в суспільстві є своєрідна ревізія системи цінностей. Політична система завжди, незалежно від офіційної позиції щодо неї з боку пануючої в країні ідеології (для прикладу СРСР) виконувала надзвичайно відповідальну функцію в процесі реформування суспільства, пошуку виходів з кризових ситуацій, будучи своєрідним центром прийняття рішень на загальнодержавному рівні. Це і зумовило наш інтерес до розгляду проблеми політичних цінностей в історичній ретроспективі.
Отже, мета нашої роботи полягає в тому, щоб з’ясувати, що ж таке політичні цінності, що стало причиною їх виокремлення в певний вид цінностей, яким чином йшов процес осмислення політичних цінностей в історії становлення політичної науки, в який період часу і завдяки кому вони остаточно зайняли звичне, в сучасному розумінні, місце в ціннісній ієрархії людини, суспільства.
На думку багатьох дослідників, які займаються вивченням природи цінностей, стан аксіології потребує подальшого розвитку. Наприклад, Д. А. Леонтьєв вказував, що: „в науках, які мають справу з ціннісною проблематикою, поняття цінність не займає місця, яке хоча б приблизно відповідало його реальному значенню” [1, с. 16]. Він же пише: „Дослідження з філософії, соціології і психології цінностей не дуже приваблюють дослідників і мають низький рівень ККД” [1, с. 6]. Ця проблема цінностей є універсальною майже для всього спектру гуманітарних наук зокрема й для політології.
На думку А. Івіна: „Під цінністю розуміється будь-який предмет будь-якого інтересу, бажання, устремління і т.д.” [2, с. 12] і подібно до цього: „Соціальною цінністю може бути будь-який об’єкт (матеріальний чи ідеальний) у випадку, якщо він слугує фокусом устремління, бажанням груп чи окремих осіб, розглядається як важлива умова існування” [3, с. 15]. Іншої точки зору дотримується Т. Парсонс: „Цінності... складові частини соціальної системи... загально прийняті уявлення про бажаний тип соціальної системи” [4, с. 368], а також В. І. Супрун: „Цінності – є стійке переконання в тому, що певний тип поведінки (дій) більш значимий (бажаний) в існуючому типі культури чи культурному контининумі. Цінності існують у соціальній свідомості та інтерналізуються індивідом” [5, с. 162]. Отже, існує три способи трактування феномену цінностей. Перший підхід (А.. Івін) базується на тому, що в якості цінностей в стані виступати, ними бути – різноманітні предмети, будь-які речі (як матеріальні, так і соціальні за своїм субстратом). Тобто вони більш схильні вважати цінності перш за все як щось іманентне. Другий підхід (Лапін, Смелзер, Парсонс і т.д.) акцентує свою увагу на цінностях як на явищі трансцендентного характеру, що притаманне перш за все внутрішньому світові людини, і виявляється через прояв її психіки: погляди, уявлення, переконання, емоції і т. д. Третій підхід (Богомолов, Леонтьєв), який певним чином синтезує попередні два: „Відмінне від перших двох, трактування цінностей – трактування їх як явищ особливої реальності, яка не зводиться винятково до фізичного чи то матеріального буття, чи то царства абстрактних інтелігібельних величин” [6]. Серед маси оточуючих предметів і явищ цінності притаманний своєрідний онтологічний статус. Наприклад, А.Богомолов трактував їх як елемент суспільних відносин, опредмечений у формі соціальних інститутів. Подібних поглядів дотримується Д. Леонтьєв: „Система цінностей... являє собою предметне втілення системи діяльності і суспільних відносин, відображаючи таким чином сутність життєдіяльності даної общини, її конкретно-історичного способу життя” [7, с. 12].
Розглянемо процес формування уявлення про цінності в історичній ретроспективі. У працях Платона, та Арістотеля, найвищою цінністю проголошуються знання. Держава розглядається як щось органічне, те що є невід’ємною частиною буття людини. Політична цінність не виокремлюється серед інших цінностей. Звідси і вислів Арістотеля, що людина є твариною політичною. Ані Платон, ані Арістотель не ставили під сумнів існування держави як такої, ними оцінювались лише форми правління. Для них держава ніколи не стане злом, антиціллю.
Важливим етапом в становленні політичних цінностей, як окремого феномену в свідомості людини, стало активне поширення християнства, яке поставило під сумнів, існуючий до цього, погляд на державу, як найвище суспільне благо. „Кесареві віддай кесареве, а Богові Боже...” [8]. Фактично, християнство створило прецедент появи феномену політичних цінностей, вказавши на межі політичного поля буття в житті людини.Мислителі епохи Середньовіччя поки що не розділяють поняття держава, суспільство і т. д. Однак вони вже активно намагаються розібратись в їх природі, з’ясовують місце і роль держави в житті людини, вони починають їх оцінювати з очки зору абсолюту, себто Бога. Показовими в даному випадку є праці Августина. Основа його роздумів про сутність держави – це порівняння між „градом земним” і „градом Божим”. Відношення управління і підпорядкування в „граді земному”, відображають панування людини над людиною. Похіть влади тут в такій же мірі оволодіває правителями, в якій і підвладним їм народами. Однак серед громадян „граду земного” є ще громадяни „граду небесного”. Вони хоч і належать формально до „граду земного”, однак живуть за Богом, а не за людиною.