Політичні еліти постсоціалістичних країн: проблеми методології дослідження
Аналізуються методи вивчення політичної еліти в пост-соціалістичних країнах. Розглядаються підходи теоретиків елітології В. Парето, Г. Моска, а також дослідників пост-соціалістичних еліт О. Криштановської, І. Куколева, У. Хоффман-Ланге, О. Мяснікова, Дж. Хіглі, Р. Гюнтера.
Ключові слова: еліта, соціальна динаміка.
Вивчення політичної еліти в Україні, її наукове дослідження – це порівняно новий напрямок політології, який розвивається досить динамічно.
Терміном “еліта” позначають провідні верстви в суспільстві, які здійснюють керівництво в певних галузях суспільного життя. Залежно від того, які функції виконує еліта в суспільстві, її поділяють на економічну, духовно-інтелектуальну, політичну. Політична еліта – це організаційна група, яка здійснює владу в суспільстві й бере участь безпосередньо чи опосередковано в прийнятті та організації виконання політичних рішень. На основі позиційного підходу до еліти ми включатимемо осіб, що займають посади, які передбачають прийняття рішень загальнодержавного значення, а саме Президента і його найближче оточення, депутатів Верховної Ради, членів уряду та інших.
Процес формування (навіть вирощування) політичної еліти є першочерговим завданням для держави, особливо ж – для посткомуністичних держав. Він є тривалим (хоч і сприятливих умов, але налічує багато десятиліть).
Радикальні (і політичні, і економічні) зміни останніх років у нашій державі, які багато політологів називають революційними, неминуче вимагають зміни політичної еліти. Процес трансформації еліт у політичній науці розкривають через такі поняття, як “рекрутування”, “репродукція”, “циркуляція”, “заміна складу еліт”. Ці поняття досить часто вживаються у вітчизняній політичній науці й практиці, але оперують ними не завжди професійно. Тому звернемось до аналізу саме цих понять.
Ще В. Парето сформулював теорію кругообігу (циркуляції) еліт, яка пояснює, на його думку, соціальну динаміку. Необхідність поділу суспільства на керуючу еліту й керовані маси учений виводив із нерівності індивідуальних можливостей людей. Соціальна система прагне до рівноваги і з плином часу при виході її з такого стану повертається до рівноваги. Цей процес утворює соціальний цикл, перебіг якого залежить перш за все від циркуляції еліт.
За Парето, існують два головних типи еліт, які послідовно змінюють один одного. Перший тип – “леви”, для яких характерні крайній консерватизм та грубі “силові” методи правління. Другий тип – “лиси”, майстри демагогії, політичних комбінацій. Стабільна політична система характеризується перевагою еліти “левів” над елітою “лисів”. Навпаки, нестійка політична система вимагає еліти прагматично мислячих енергійних політиків, новаторів, комбінаторів. Зупинка циркуляції приводить до виродження правлячої еліти, до революційної зміни системи, до виділення нової еліти з переважанням у ній “лисів”, які з часом перероджуються в “левів”, прихильників жорсткого правління й деспотизму.
Парето поділяв еліту на правлячу й неправлячу (контреліту). Революція, на його думку, – лише боротьба зі зміною правлячої еліти на потенційну еліту, яка, правда, маскується тим, що говорить нібито від імені народу. Отже, революція – це не більше, ніж зміна еліт: стара еліта, яка є при владі, не здатна до ефективного управління, у суспільстві виникає нова потенційна еліта, але щоб утвердитись як правляча еліта, їй необхідна підтримка мас, які не задоволені старим суспільно-політичним устроєм.
Г. Моска стверджував, що циркуляція еліти є основою здоров’я суспільства тільки за умови переваги стабілізаційної консервативної тенденції, збереження доступного оновлення еліти за рахунок кращих вихідців із мас.
Заміна еліти означає повалення попередньої еліти й прихід до влади контреліти, це як правило, це є наслідком революційних перетворень.
Трансформація еліти включає в себе не тільки прихід до влади контреліти, але й вагомі перетворення всередині самої правлячої еліти, а саме: вихід на лідируючі позиції нового угруповання всередині правлячої еліти чи навіть прихід до влади вищого прошарку іншої соціальної групи. Трансформація еліти пов’язана із різкими змінами її ідеології й політичного курсу, із змінами методів рекрутування еліти; іноді відбувається допуск в еліту представників контреліти.