Мета створення і напрямки діяльності СНД

•Комісія з Прав Людини

•Органи співробітництва між секціями

Про більшість з цих органів не треба багато говорити, оскільки їх назви пояснюють самі себе. Кілька з них вже функціонують протягом певного часу. Дві перші ради було створено в Алма-Аті 21 грудня 1991 року. Відтоді вони функціонують на підставі угоди, укладеної 30 грудня 1991 року і процедурних правил, прийнятих 15 травня 1992 року. Раду Міністрів Оборони створено 14 лютого 1992 року, а Економічний Суд, який встановлюватиме відповідальність за зриви поставок та порушення зобов'язань, створено в Москві на зустрічі, що відбулася в липні 1992 року.Двома найважливішими органами СНД є Рада Голів Держав і Рада Голів Урядів. Перша "обговорює і вирішує фундаментальні питання, пов'язані з діяльністю членів Співдружності в сферах їх спільних інтересів", а друга "координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах їх спільних інтересів". В обох радах рішення ухвалюються консенсусом. Одночасно "кожна держава може оголосити про свою незацікавленість у даному питанні, що не можна розглядати як перешкоду прийняттю рішення." Ця умова, в колишній Раді Економічної Взаємодопомоги, була відома під назвою "Принцип зацікавленої сторони". Він використовувався, аби усунути проблему вето і служив для задоволення, як тих, хто був заінтересований в тісному співробітництві, так і інших. Ця умова широко використовується в Співдружності - відносно небагато документів підписано усіма членами СНД.

Рада Голів Держав збирається двічі на рік, а Рада Голів Урядів - чотири. Проте можливе скликання надзвичайних сесій з ініціативи однієї з країн Співдружності. Протягом першого року існування СНД обидві ради зустрічалися значно частіше. У статуті зберігається умова про створення рад, зокрема та, що зустрічі мають проводитися в Мінську, і що головуючі на зустрічах змінюються за алфавітом (кирилиці) назв держав, хоча поки що ці вимоги здебільшого ігнорувалися. Приміром, лише три з восьми зустрічей членів СНД відбулися в Мінську, а наступні дві мають відбутися в Єревані та Ашхабаді.

Можна стверджувати, роки існування СНД засвідчили, що як політики, так і вчені-практики у своїй більшості усвідомили, що позбутися розладу національних економік, отримати перевагу від їх інтеграції на новій основі допомогло б погодження новими незалежними державами політики на го­ловних напрямах реформ, які в них проводяться. Важливу роль в цьому зв'язку повинні зіграти створені зони вільної торгівлі, митного і платіжного союзів та налагодження ак­тивних ділових зв'язків з новими торговельно-промисловими партнерами як на регіональній, так і на багатосторонній основі. Необхідне також дальше звільнення від тарифних бар'єрів, ліцензій, квот, виключення прояву протекціонізму і торговельних обмежень.

Багато належить зробити для зближення політики конкуренції, торговельних режимів і правил торгівлі, вирішення практичних проблем транзитних перевезень. Для корінного покращання роботи у галузі платежів і фінансування виробничих програм необхідні заходи із зміцнення комерційних банків, створення ринку регіональних валют, відміни обмежень на обмін валюти в межах СНД, надання підтримки в становленні національних валютних ринків. Із зміцненням СНД, безумовно, повинен відбутися ріст інтеграції цих країн в європейську і світову економіку.

Необхідно підкреслити, що статус асоційованого члена в Економічному союзі був вигідний для України, оскільки давав право брати участь у нарадах і не зобов'язував підписувати документи, які суперечили законам та національним інтересам України. Під впливом ілюзій про можливість рівноправних партнерських відносин з Росією і рівноправної взає­мовигідної активної участі в СНД Президент України підписав угоду про міждержавний економічний комітет (МЕК), що внесло суперечність і плутанину відносно позиції України в цьому питанні. З другого боку, цей вимушений компроміс на деякий час зняв напругу в українсько-російських відносинах, що ускладнилися у зв'язку із проблемою розподілу ЧФ і невирішеним питанням про його базування.

Звичайно, сама ідея інтеграції не має в собі нічого погано­го. Це - загальносвітовий процес... Однак інтеграція може відбуватися лише при наявності сприятливих чинників: ви­сокого ступеня демократизації суспільства, високого життєвого рівня, спільних політичних, соціально-економічних та воєнних інтересів. Найкращий приклад цьому - Європейське співтовариство. А будь-який інший шлях є підкоренням і ко­лоніалізмом. Така система - нежиттєздатна, особливо, коли використовуються насильство й грубий тиск. Внутрішні про­тиріччя неминуче доводять систему до абсурду і розвалу. Саме так сталося з Радянським Союзом. Тому українські державницькі сили твердо стоять на перешкоді будь-яким спробам відновити імперію.Сьогодні неможливо передбачити, якою буде доля статуту СНД. Назарбаєв заявив, що Казахстан бажає ратифікувати його на сесії казахського парламенту наприкінці березня, а парламент Білорусії, який підписав проект наприкінці 1992 року, очевидно ратифікує його найближчим часом. Інші країни не оголосили терміну подання статуту, підписаного у Мінську, на ратифікацію своїх парламентів. Однак, навіть якщо усі семеро країн ратифікують його протягом кількох наступних місяців, він очевидно не набуде чинності до 22 січня 1994 року, якщо дві інші держави-засновниці - Україна й Туркменістан - не змінять свої позиції. Хоча Кравчук і далі наполягає на тому, що Україна зацікавлена суто в економічній інтеграції, не виключено, що вона все ж ратифікує статут. У інтерв'ю з кореспондентами двох японських газет та агентства "Укрінформ" на початку березня 1993 року, Прем'єр-міністр України Леонід Кучма, назвавши СНД не більше, ніж фасадом, оскільки жодна з 250 підписаних угод не діяла, заявив, що він "не вважав би факт підписання Україною статуту великою трагедією. Вчинивши так, ми б вибили чимало козирів з рук тих політиків, які намагаються посварити Росію з Україною."