Мета створення і напрямки діяльності СНД
8 грудня 1991р. на зустрічі керівників Білорусі, Росії та України в Біловезькій пущі було прийнято рішення про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня у Алма-Аті до Співдружності приєдналося II з 15-й колишніх республік СРСР. Чотири інші (країни Балтії та Грузія) фактично підтримали цей історичний факт.
До СНД в різних країнах поставились по-різному, але всі зазначили одне: мінсько-алма-атинський акт - це остаточний кінець СРСР старого зразка.
Виступаючи 4 квітня 1992р. на міжнародному Бертельс-манівському форумі (Німеччина), Л.М.Кравчук так охарактеризував позицію України щодо СНД: «СНД не є ані, державою, ані наддержавою. Вона не є суб'єктом міжнародного права і міжнародних відносин. СНД - це форма співробітництва незалежних держав, які самостійно відповідають за свій внутрішній розвиток і відносини з іншими країнами»
Організаційні основи СНД оформлено кількома документами, які називають установчими: Біловезькою угодою про створення СНД, Протоколом до неї, який учасники вирішили рахувати складовою частиною Угоди, і Алма-Атинською декларацією, а також Статутом, який прийнятий 22 січня 1993р.
Статут Співдружності Незалежних Держав, схвалений сімома країнами на зустрічі керівників Співдружності в Мінську 22 січня 1993 року, надає право асоціативного чи повного членства, а також статус спостерігача. Статут об'єднує не лише установчі документи Співдружності, але й угоди про координаційні структури, досягнуті за час існування СНД. Крім того, він вперше передбачає створення виконавчого органу. Статут набуває чинності для країн, що ратифікують його не пізніше 22 січня 1994 року.
Жодна міжнародна організація не може ефективно функціонувати без статуту чи подібного законодавчого акту, який визначає права та обов'язки сторін. Через це можливо найважливішим результатом останньої зустрічі лідерів СНД, що відбулася 22 січня 1993 року в Мінську, було прийняття Статуту Співдружності сімома з десяти членів./1 Парламенти цих країн мають ратифікувати Статут протягом одного року.
Питання про статут Співдружності було вперше внесено до порядку денного на першій зустрічі лідерів СНД, що відбулася 30 грудня 1991 року після створення СНД на початку місяця. Однак за вимогою України його було знято з порядку денного, оскільки Україна не бажала пристати на будь-яку угоду, яка обмежувала б її свободу дій і, таким чином, обтинала її щойно здобутий суверенітет. Питання про статут знову постало на зустрічі в Ташкенті, яка відбулася 15 травня 1992 року. Тоді стало відомо, що міністри закордонних справ країн СНД готують проект на наступну зустріч на найвищому рівні. Робота над ним тривала й після зустрічі. До першої редакції проекту було внесено чимало змін, оскільки він передбачав для країн-членів різні рівні інтеграційних обов'язків. З жовтня 1992 до січня 1993 року кількість статей зменшилася з 65 до 48, а потім до 45. Під час зустрічі в Мінську, де статут схвалили керівники Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії, Таджикистану й Узбекистану; Україна, Туркменістан та Молдова виступили проти. Вони підписали лише супровідну декларацію, що залишала за ними можливість підписати статут протягом наступних місяців.
У Статуті СНД говориться про те, що Співдружність - незалежна асоціація суверенних і рівноправних держав, які є суб'єктами міжнародного права, а сама Співдружність не є державою і не користується наддержавними повноваженнями. Мета Співдружності - співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях, забезпечення дотримання прав людини і основних свобод згідно загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та документів, прийнятих Конференцією з питань безпеки і співробітництва в Європі, співробітництво в підтриманні міжнародного миру і безпеки та сприяння загальному і повному роззброєнню, забезпечення вільного пересування громадян країн СНД в межах Співдружності.
Стосунки між членами СНД будуються на основі принципів поваги до суверенітету, непорушності кордонів, невикористання сили чи загроза сили, домінування міжнародного права в стосунках між державами, невтручання в справи інших країн, добросусідське виконання своїх обов'язків, як членів Співтовариства , взаємодопомога та "духовна єдність" їх народів.
До сфер загальної діяльності держав-членів СНД, "реалізованих на основі рівності через спільні координаційні інститути", належать: забезпечення прав та основних свобод людини, координування зовнішньополітичної діяльності, співробітництво в створенні та розвитку спільного економічного простору і спільної митної політики, співробітництво в розвитку систем транспорту та комунікацій, охорона здоров'я та навколишнього середовища, вирішення питань соціальної і міграційної політики, боротьба з організованою злочинністю, співробітництво в галузі оборонної політики і захисту зовнішніх кордонів Співдружності.