Політична система України

Можливий також підхід на основі аналізу типів політичних систем за способом і масштабом їхнього впливу на суспільство, а також характером здійснення власне своїх основних функцій. Згідно з таким підходом виділяють три типи політичних систем: адміністративно-командну, змагальну, соціопримирливу.

Адміністративно-командна система характеризується тим, що об'єднання суспільних структур відбувається не завдяки природному процесові боротьби і співпраці соціально-політичних сил, а завдяки бюрократичній централізації, запереченню політичного плюралізму та адмініструванню у розв'язанні всіх політичних проблем:

ліквідуються автономні центри прийняття рішень;

виняткова роль політичного лідера виражається у культі його особи;

нівелюється громадянський статус людини, обмежуються її права і свободи;

значно поширюється політична демагогія про захист інтересів народу;

превалює відверте насильство;

панує бюрократія (теократична, королівська, військова або партійно-державна), побудована за принципами феодальної ієрархії з відповідними пільгами і привілеями.

Командна політична система пройшла історичний шлях від правління єгипетських фараонів, тиранів Греції, імператорів Риму, абсолютних монархів до сучасних тоталітарних і авторитарних режимів. Історична практика довела, що, хоч на певних етапах суспільного розвитку цим політичним системам вдавалося досягти певного успіху, у підсумку вони ставали гальмом суспільного прогресу.

Для змагальної політичної системи характерні політичний плюралізм, вплив на державну владу соціальних сил, жорстка конкуренція політичних сил за владу, наявність різних центрів прийняття політичних рішень, конституційні гарантії прав і свобод особи. Утвердилася така система в умовах вільної конкуренції. Хоча вона й нині існує в багатьох країнах (СІЛА, Італія, Греція), проте поступово починає еволюціонувати у бік соціопримирливої політичної системи.

Соціопримирлива політична система має такі ознаки: пріорітет розв'язання соціальних проблем перед завданнями політичними; заміна політичної конкуренції політичною співпрацею; розподіл владних повноважень шляхом колегіальності і консенсусу; врахування більшістю потреб меншості; розпорошення-децентралізація, а не концентрація влади; переважання рішень прямої демократії над представницькою; прагнення владних структур до утвердження соціального миру, соціальної справедливості. Така система утвердилася насамперед у Швейцарії, Ісландії, частково у Швеції, Німеччині, Голландії, Австрії та в інших країнах.

Політичні системи можна типологізувати за їх політичними режимами і політичними культурами. У такому аспекті можна вжити терміни «політична система тоталітарного режиму» або «англо-американська політична система».

Виходячи із загальнотеоретичного аналізу політичної системи загалом, торкнемося проблеми становлення політичної системи в Україні. Щоб визначити тип політичної системи в Україні згідно з наведеною вище типологією, необхідно охарактеризувати її зміст і функції.

Істотною ознакою владно-політичної функції політичної системи України є недорозвинутість форм політичної конкуренції і конструктивної співпраці внаслідок збереження рецидивів тоталітарної політичної культури, незрілих елементів громадянського суспільства, мафіозних каналів розподілу ресурсів на базі державного монополізму в економіці і державного протекціонізму в політиці.Верхівка державної бюрократії створює як правові, так і нелегальні умови для мафіозних каналів збагачення промислових, аграрних і фінансових олігархій за рахунок нещадного пограбування суспільної більшості, з одного боку, з іншого — ці олігархії, у свою чергу, «підгодовують» політичне керівництво, державний апарат тіньовими доходами.

Однак глибока фінансова криза і криза економіки в цілому призводить до обмеження або повної ліквідації мафіозних каналів паразитичного збагачення номенклатурних кланів, оскільки правлячі політичні кола можуть втратити владу внаслідок масових соціальних заворушень. Крім того, мафіозні олігархії, нагромадивши завдяки владному сприянню капітали, прагнуть легалізувати їх у підприємництві, і тому вони не хочуть більше «підгодовувати» владні структури, оскільки останні мають обмежені можливості для створення умов мафіозного збагачення.