Політична система України

Ще однією закономірністю політичної системи є закономірність маятника. Суть цієї закономірності полягає в тому, що система, виведена з оптимальної рівноваги в бік домінування авторитаризму чи демократії, неодмінно спочатку переходить у свою протилежність і амплітуда коливань за часом нібито рівнозначна. Якщо, наприклад, період диктатури тривав декілька поколінь, то перехід до стану демократії триватиме стільки ж часу. Отже, перехід від однієї політичної системи до іншої завжди супроводжується дестабілізаційними процесами.

Для стабільності політичної системи потрібні такі умови:

наявність механізмів досягнення і збереження постійної рівноваги суспільно-політичного життя;

своєчасне випередження і витіснення у політичній системі елементів, що порушують її нормальне функціонування;

постійне оновлення внутрішніх структур системи;

зв'язок внутрішньо-політичних елементів із світовим політичним життям;

посилення універсальної і глобальної адаптивності системи.

Функція соціально-політичної модернізації. Суть її зводиться до того, що політична система реформує усі сторони суспільного життя. Якщо політична еліта не наділена відповідним реформістським потенціалом, то перехід від однієї системи до іншої супроводжується затяжними катаклізмами, стагнаційними процесами, постійним відтворенням старих структур, способів мислення і поведінки. Вибір шляхів модернізації суспільного життя, пошук особливих (саме для цієї нації) варіантів розвитку залежить від того, наскільки інститути політичної системи виявляють здатність до самооновлення, рішуче поривають з віджилими традиціями.

Функція управління. Передбачає систему органів (державних, партійних і громадських), що становлять апарат управління суспільством. Бюрократичний апарат дедалі більше професіоналізується та спеціалізується. Виникає небезпека переродження його у самостійну політичну силу, яка протистоятиме обраним народом або певними партіями політичним органам. У зв'язку з цим американський політолог Ж. Лапаломбара підкреслює, що перехід від однієї політичної системи до іншої можна полегшити, якщо вивчити механізми функціонування бюрократичного апарату. Кожне перехідне суспільство неминуче стикається з проблемою формування, використання адміністративних кадрів, вироблення ефективного політичного контролю за їхньою діяльністю. Без відповідного правового, політичного контролю, без спеціальної адміністративної підготовки кадрів, без звуження розподільчої сфери державних органів управлінський апарат може паразитувати у суспільстві.

Правова функція. Політична система формує право і функціонує у його рамках. Правотворча функція політичної системи залежить не лише від законодавчого органу держави, а й від здатності всіх суб'єктів політичного процесу (партій, громадських організацій, груп тиску) досягти згоди щодо вироблення таких правових норм, які б сприяли стабілізації суспільства, гармонізації інтересів соціальних груп.Якщо суб'єкти політичного процесу нехтують правом, віддають перевагу груповим інтересам, у суспільстві панує дезінтеграція і дезорганізація, з'являється спокуса стабілізувати суспільні відносини тоталітарними способами. Тому важливо оцінювати діяльність тієї чи іншої політичної організації крізь призму її здатності впорядковувати свою діяльність у рамках правових норм і висувати правотворчі ініціативи. Без високої правотворчої здатності суб'єктів політичного процесу політична система перестає діяти в рамках правового поля, стає засобом бюрократичного свавілля і беззаконня.

Важливим аспектом вивчення політичної системи є її типологізація. З точки зору формаційного підходу політичну систему можна класифікувати як рабовласницьку, феодальну, буржуазну, комуністичну і посткомуністичну; за культурологічною класифікацією її поділяють на західну, східноправославну, латиноамериканську, китайську, японську, мусульманську, індуську, африканську; згідно з теорією трьох стадій, існує політична система аграрного, індустріального і постіндустріального суспільства.

Така типологізація грунтується на визначенні типу політичної системи, виходячи з аналізу певного типу суспільства і культури у їх генетичному і структурно-функціональному вимірах. Мова йде про те, що з допомогою цього аналізу є можливість простежити не тільки сьогоднішній стан суспільного розвитку, але його історію, на основі якої виникають і функціонують політичні системи.