Демократія: сутність, доктрини, різновиди

Практичною відповідністю на недоліки класичної ліберальної демократії стали робітниче, соціалістичне, комуністичне та інші рухи, а також нові, в чомусь протилежні лібералізму демократичні доктрини і спроби впровадити їх вжиття.

Подолати недоліки ліберальної демократії і здійснити справжнє народовладдя пробує доктрина і реальна модель колективістської (соціалістичної, або пролетарської) демократії. Ця доктрина грунтувалася на марксистському класовому підході – вона розглядалась як антитеза “буржуазної демократії”. Загальнолюдська цінність ліберальної демократії відкидалась. Ставилась мета подолати властивий тогочасному сіспільству значною мірою формальний характер свободи. Цей тип демократії теоретично достатньо опрацьований. Спроби його практичного здійснення, зробленні перш за все в країнах державного соціалізму, не мали успіху. Але вони значно збагатили теорію і практику демократії. Видатні представники колективістської демократії - Руссо, К.Маркс, В.Ленін, К.Шмітт.

Не дивлячись на значні відмінності, різноманітні колективістські теорії мають ряд загальних рис:

1.Колективізм в трактовці народу, визнання народу одним цілим, яке має об’єктивні, існуючі ще до свого визнання, загальний інтерес і волю.

2.Відсутність протирічь всередині народу, розглядання політичної опозиції як патології.

3.Колективістське (близьке до античного) розуміння свободи, як активна, рівноправна участь громадян у справах усієї держави і суспільства.

4.Тоталітарність, всепроникаючий абсолютний характер влади, яка насправді здійснюється вождями від народу, повна беззахисність меншості.

5.Усунення самої проблеми прав людини.

6.Всезагальнополітична мобілізація.

7.Декларування соціальної демократії.

Отже, навіть як доктрина “пролетарська демократія” була хибна за своїми принциповими засадами, означала відхід від справді демо-кратичних традицій і тогочасних здобутків людської цивілізації, від-кривала шлях до встановленя тоталітарних диктатур, відчуження народних мас від влади. Не випадково проти цієї доктрини виступав марксист-європеєць К.Каутський, за що був звинувачений В.Леніним у ренегатстві.

Демократія західного взірця виросла із ліберальної політичної системи і наслідує її головні організаційні принципи: консти-туціалізм, розділення влади та інші, а також такі ціності, як індивідуальна свобода, права людини, автономія меньшості тощо. Оцінки і назви су-часної демократії неоднозначні. Її часто називають плюаристичною, поскільки вона базується на не існуючому раніше різноманніті суспільних інтересів (економічних, соціальних, культурних, релігійних, групових, територіальних та інших) і форм їх вирішення (політичні партії, асоціації і об’єднання, громадські рухи і інціативи).Найвідоміші представники - Г.Ласкі, Д.Труман, Е.Фраенкель, Р.Даль.

Незвертаючи уваги на схожість з класичною ліберальною демократією, сучасна демократія має свої особливості:

1.Вона базується на синтезі різноманітних ідей, концепцій і форм власності. Пробує поєднувати традиційні ліберальні цінності з ідеями, які запозичені від соціалістичного, християнського, комуністичного та інших рухів, зважає на нові реалії постіндустріального суспільства.2.Плюаристична концепція виходить з того, що не індивідум, не народ, а група є головною рухаючою силою політики в сучасній демократичній державі. Тільки в групі, а також в міжгрупових відносинах формується особа, визначається її інтереси, цінностні орієнтації і мотиви політичної діяльності. Кожна людина – представник багатьох груп: сімейної, професійної, етнічної, релігійної, демографічної тощо. За допомогою групи, індивідум одержує можливість вираження і захисту своїх інтересів.

3.Ця демократія, представляє собою форму управління, яка дозволяє багатьом суспільним групам вільно виражати свої інтереси і знаходити в конкурентній боротьбі компромісні рішення.