Демократія: сутність, доктрини, різновиди
Антиподом таких форм управління є конституційна демократія. Вона ставить владу більшості у визначені границі, обмежує її повноваження і функції за допомогою конституції і розподілу влади і забезпечує тим самим автономію і свободу меньшості, в тому числі і окремй особі.
Доктрини, різновиди.
Існуючі в наші дні демократичні системи беруть свій початок від форм правління, які виникли в кінці ХVIIIст. під прямим і різностороннім впливом лібералізму. Заслуги лібералізму в розвитку політичної і демократичної думки надзвичайно великі. Ця ідейна і політична течія виступила під прапором свободи особистості, захисту її від державної тиранії. Батьківщиною ліберальних ідей і місцем першого практичного втілення багатьох із них є Англія. Ідеї і практика лібералізма довгий час не співпадали з демократією, як теорією, так і рухом. Ідеологи раньої ліберальної демократії - Джон Локк, Шарль-Луі Монтеск’є та інші - були стурбовані не забезпеченням усіх громадян рівними політичними правами і привабленням їх до управління державою, а мали метою огородити клас власників, а часто і аристократію від свавілля з боку монарха, ліквідувати феодальні обмеження, які заважали приватно-підприємницькій діяльності.
Недовірливе відношення лібералізму до мас, вплинуло на ліберальну демократію, яка виявилася як би сплавом ліберальної ідеї обмеження свавілля влади за допомогою індивідуальних прав і демократичного принципу народного суверінітету. В цілому ж цій моделі демократії в її класичному варіанті (ХІХ ст.-початок ХХ ст.) притаманні слідуючі характерні риси:
1.Ототожнювання народу як суб’єкта влади з власниками – чо-ловіками, виключення нижніх верств, поперш за все найманих робіт-ників, а також жінок із числа громадян, які мають виборне право.
2.Індивідуалістичність визнання особи первинним головним джерелом влади, пріорітет прав особи над законами держави. Права особи в цілях захисту закріплюються в конституції, виконання якої контролює незалежній суд.
3.Узкополітичний, формальний характер демократії, який випливає з вузького, негативного розуміння свободи, як відсутності примусу, обмежень.
4.Парламентаризм, переважання прадставницьких форм політичного впливу.5.Обмеження компетенції і сфери діяльності держави, переважно охороною громадського порядку, безпеки і прав громадян, соціального миру і т.д., його невтручання у справи громадського суспільства, економічні, соціальні і духовно- моральні процеси.
6.Розділення влади, створення стримок і противаг, як умов ефективного контролю громадян над державою, запобігання зловживання владою.
7.Обмеження влади більшості над меншістю, забезпечення індивідуальної і групової автономії, і свободи. Меншість повинна підкорятись більшості лише в суворо визначених питаннях, за межами яких вона повністю вільна. Меншість вправі мати свій погляд і відстоювати його у рамках закону, незважаючи на прийняті більшістю рішення.
Ці та інші риси ліберальної демократії свідчать, що вона стала значним кроком вперед на шляху визволення людини, поваги її гідності. В той же час ця доктрина демократії, в своєму класичному варіанті, вельми далека від ідеалу народовладдя. В якості недоліків класичної ліберальної демократії можна відмітити:
1.Соціально-класова обмеженність.
2.Формальність, і як наслідок, декларативність демократії для бідних, соціально-незабезпечених верств населення, її перевтілення із народовладдя в змагання грошових мішків.
3.Обмеженість сфери демократії і політичної участі особи.
4.Применшення ролі держави в управлінні суспільством і в укріпленні соціальної справедливості.
5.Надмірний ціннісний індивідуалізм, ігнорування природи людини, її належності до різноманітних соціальних груп.