Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості, соціальних верств, соціальних груп, націй, міжнародних співдружностей
Поняття "політична позиція" ширше, ніж поняття "політична оцінка". Останнє — частина першого. Політична позиція є індивідуальним явищем, яке дає змогу зрозуміти мотиви індивідуальної політичної поведінки. Політична позиція не піддається безпосередньому спостереженню. Бачаться тільки зовнішні її маніфестації — вербальні чи невербальні вияви. Про політичну позицію людини судять з того, що вона говорить чи робить, яка її політична поведінка.Політична соціалізація особи залежить від її місця в соціальній структурі, рівня загальної культури, традицій тощо. Значну роль відіграє психічний стан людини. Але вплив цих факторів опосередкований. Він відбувається крізь специфічні соціальні утворення, по різних напрямах.
Становлення людини як суб'єкта політичного процесу починається вже в сім'ї, далі продовжується в групі однолітків, у політичних, у тому числі неформальних організаціях. Його знаряддями можна вважати безпосереднє виховання, непрямий приклад, вплив політичної пропаганди, власний політичний досвід.
Вплив політичної системи на соціалізацію здійснюється двома способами. Насамперед безпосередньо через пропаганду певних відомостей, які несуть пізнавальне і емоційне навантаження, популяризують ті чи інші взірці політичної поведінки особи. І опосередковано, шляхом створення умов діяльності, які спонукають діяти певним чином. У зв'язку з цим дуже важливо забезпечити відповідність вербального змісту соціалізуючого впливу інформації невербальному змістові, який засвоюється індивідуумом внаслідок накопичення соціального і політичного досвіду. Конфлікти, які тут виникають, призводять до порушення процесу політичної соціалізації особи.
Істотним фактором політичного виховання є взірець поведінки особи, який пропагується. При цьому мається на увазі взірець-максимум — людина політичне активна, добре підготовлена, яка присвячує політичній діяльності значну частину часу. Взірець-мінімум — це людина, яка не особливо цікавиться політикою, не орієнтується в основних питаннях цієї сфери. Звичайно, в умовах справді демократичного режиму не кожний повинен і може стати політичним діячем, проте повинен бути активним учасником політичного процесу.
Політична соціалізація включає і набуття індивідом досвіду в результаті практичної участі в політичному процесі, тобто на грунті певної політичної поведінки. Перед тим як розглянути останню, зазначимо, що конкретно-історичний характер політичної соціалізації особи — як наслідок взаємодії соціально-економічних,
соціокультурних, психологічних та інших факторів — особливо виразно виявляється в переломних ситуаціях, зокрема, при зміні суспільного ладу і політичних режимів. На арені політичного життя дуже відчутною стає роль натовпу, поширюється особливий, масовий політичний тип особи. Його поява зумовлюється винятково швидким переходом до безпосередньої участі в політичному житті тих людей, які в звичайних умовах не керувалися твердим світоглядом, пливли за течією, сліпо піддавалися настроям.
Політичні потреби та інтереси набувають пріоритетного значення для переважаючої частини всіх соціальних груп. Участь у політичній боротьбі, в найбільш жорстоких її насильницьких формах стає головним компонентом життя. Ця боротьба в буденній свідомості ототожнюється з класовим протиборством. Мета політичної боротьби сприймається на віру.
З утвердженням тоталітарного режиму характерною рисою політичної настанови стали утопізм щодо перспектив планетарної еволюції, маніхейський світогляд, поділ на "своїх" і "чужих", утвердження принципу "хто не з нами, той проти нас". Відбулось перетворення політичних заходів у своєрідну громадянську літургію. Склались статистичні настанови, що орієнтували людину на відчуження особистих інтересів і свободи на користь держави, некритичне ставлення до соціально-політичної дійсності і політичний конформізм, утриманство. Сталінський деспотизм, а далі — розтлінна епоха застою зробили свою справу. Під тиском страху, брехні, розчарувань втрачалися політичні риси особи, що грунтувались на революційному ентузіазмі і вірі в соціалізм. Абсолютна більшість населення була відчужена від політики, від процесу прийняття життєво важливих рішень. Масова участь у виборах, святах, демонстраціях, мітингах носила символічний характер. По суті, політичні відносини і поведінка людей грунтувалися на безвідмовному підкоренні "низів верхам", субординації інстанцій, які приймали політичні рішення. Виявом цього було невміння будувати власні відносини інакше, ніж на командних засадах, нетерпимість щодо існування опонентів як учасників політичного процесу, загалом індиферентність мас до внутріполітичних процесів і взагалі до суспільно-політичного життя.
Подолання такої спотвореної системи політичних цінностей, настанов і позицій, властивих тоталітарному режимові, є одним із найбільш складних завдань демократизації суспільства.