Ідеологічна війна зі світоглядними системами і політика здорового глузду
«Завдяки» гіркому досвіду бурхливого ХХ століття маємо ідейно-теоретичну картину трагедії, що розтяглася в часі і просторі. Відповідно до неї розроблено категоріально-понятійний апарат спеціальної гуманітарної дисципліни, користуючись яким, можна аналізувати історичні події.
Розглянемо зміст поняття «публічна латентність».
Непоєднувані, на перший погляд, поняття-антоніми публічності (відкритості) і латентності (прихованості, утаємниченості) в одному словосполученні «публічна латентність» характеризують суспільне явище, яке виникло у прадавні часи і впродовж історії людства розвивалося як метод керування суспільствами. Публічна латентність — прихованість, іншоназивання, інакомовлення, незрозуміле для непосвячених. Ідеться про привнесення у відкриту політику потаємних методів діяльності й непомітне маніпулювання людьми у глобальному просторі. Латентна робота триває у сфері політики і ведеться провокаційними методами з метою спрямування її в річище філософії зла — протиставляння інтересів різних суб'єктів геополітики, приведення у стан конфронтації країн, конфесій, культур, цивілізацій. Публічна латентність застосовується до розумової, духовної, виробничої, культурної та інших сфер життя народів світу з метою дезорієнтації й керування суспільною думкою світової спільноти. Обдурювання — головна форма «співпраці» з цивілізацією левітсько-фарисейської духовно-політичної традиції від її першопочатків до сьогодення.
Так у світі складалося впродовж тривалого часу і, вважаємо, згадане є результатом діяльності криміналізова-ного нині відгалуження колишньої інтелектуальної верхівки, яке (відгалуження) дотепер користується успадкованими (і новонабутими) знаннями з людино-, народо-, державознавства, так само як і з людино-, народо- і державотворення. Очевидно, володіючи найглибшими секретами народознавства, на якомусь відтинку історії задля збереження керівництва численними індоєвропейцями, ця верхівка вдалася до зазначених методів і форм керування справами всього людства.
У такому разі стає зрозуміло, чому і як складалися ці форми та методи й загалом формувалася методологія латентної (публічно-латентної) діяльності, освячена культом таємниці як гарантією уведення в оману непосвячених. Зрозуміло також, що домінанта цієї діяльності — перемога за будь-яку ціну, долаючи який завгодно великий простір і який завгодно за тривалістю час. Хоч би і з залученням наступних поколінь. А в такому разі, у зв'язку з масштабністю завдань, найкоротший шлях до перемог над світовими суспільствами — опанування їхньою свідомістю через нав'язування спотвореного світогляду, керуючись яким вони й діятимуть як власними переконаннями. Тобто, причина соціального замовлення на спотворювання реальної картини світу в людських головах — це справа верхівки, переродженого злого розуму світових латентних структур. Їхній наступний крок — закріпити світоглядну неадекватність конкретної історичної дійсності всіма формами влади — законодавчою, виконавчою, судовою.
Упродовж тисяч років, починаючи од грабіжників, бандитів «хабіру»*, утворювалася багаторівнева конспіративна система з численними ступенями посвячення, у якій, ймовірно, таємне знання відкривалося й відкривається обмеженому колу осіб. Може бути, що й світовий уряд, до складу якого уводять навіть відомих осіб, олігархів, очільників держав, політиків — поширювана легенда, покликана на щонайвищому рівні дезорієнтувати вчену, громадську думку, а таємниця управління світовими справами в дійсності — за сімома замками.
І як версія: світ керований віддавна, а може, одвічно, але помітити його в такій якості вдалося не так вже й давно, з осмисленням досвіду ХХ століття, коли організатори його трагедій не спроможні були, або й не вважали за потрібне, приховати, чиїх рук ця справа. ЧИЇХ?
Відповідь готова, а точніше, підготовлена, і вже на вустах. Але не поспішаймо з висновками: на це — як підставу для чергового звинувачення в «антисемітизмі» — й розраховує владний світовий кримінал. У Стародавній Юдеї священики та жерці-левіти проводили свою політику, а свої провини та гріхи в очах світового співтовариства перекладали на створений з цією головною метою спеціальний народ. Невипадковий у Біблії/Торі міф на тему очищення юдеїв від скверни шляхом перекладання всіх їхніх провин та гріхів на козла, якого виганяли в пустелю*. Образ «козла відпущення» автори Другого Закону (Другозаконня) фактично адресували самому юдейському народові, перекладаючи свою вину на нього й вимушуючи розплачуватися за чужі злодіяння і — на довершення гримаси — звинувачуючи людство в «антисемітизмі».
Мусимо наголосити, що створюваний отаким чином народ авжеж був не семітським, хоч і мав обов'язково семітські елементи: жиди-юдеї-євреї в основі не семіти, а індоєвропейці з походження, але, на відміну від інших, дістали вигорнуту навиворіт (за принципом «навпаки») духовну культуру — продукт діяльності левитсько-фарисейської політики жрецько-священницької верхівки.Цілком імовірно, геноцид українців — фінал розтягнутого в часі і просторі людино- й народотворчого процесу, ініційованого криміналізованою верхівкою освіченої верстви індоєвропейців — представниками левитсько-фарисейської духовно-політичної течії сучасності, яка в формі жахливого експерименту протиставила в поєдинку два духовні антиподи, що утворилися протягом трьох тисяч років, але мають, очевидно, давнє спільне походження — українців і євреїв. Останні сформувалися в Передній Азії у практиці народотворення від левитів-фарисеїв. Через менш як десятиліття після Великого Голоду українців 1932–1933 рр. ця злочинна верхівка ініціювала і через посередництво гітлерівського нацизму-фашизму організувала винищення «обраного» і сформованого нею народу як переконливу морально-політичну підставу для негайного створення єврейської держави у Палестині, фактично принісши євреїв в жертву ідеї так само, як жерці-левити різали і спалювали первородних в ім'я Єгови-Ягве — за старо-заповітною традицією.