Чи сформувала Україна власну систему безпеки?

Підтвердженням світового визнання плідної роботи України із захисту прав людини стало обрання держави у травні 2006 р. до Ради ООН з прав людини — нового правозахисного органу системи ООН. Створена за рішенням Всесвітнього Самі-ту–2005 на заміну Комісії ООН з прав людини, нова Рада має широкий мандат впровадження ефективної політики щодо забезпечення основних свобод та дієвого реагування на порушення прав людини у світі. Важливість і відповідальність покладеної на нашу державу місії полягає також у тому, що саме першому складу провідної структури ООН у сфері прав людини належить ухвалити основоположні рішення, пов'язані із забезпеченням функціонування нової, ефективнішої глобальної системи захисту і дотримання прав людини у світі. Трибуну ООН Україна використовує і для координації діяльності безпекових структур регіональних і субрегіональних організацій. Так, під час роботи 61-ї сесії ГА ООН (18–25 вересня, м. Нью-Йорк) поза іншим відбулося засідання Україна-Трійка ЄС, засідання Ради міністрів закордонних справ ГУАМ та зустрічі ГУАМ-США [9]. Отже, активна діяльність України у превентивній дипломатії включає дії з попередження виникнення конфліктних ситуацій, їх розв'язання або обмеження масштабів зіткнень, якщо вони вже розпочалися. Чітку позицію Україна займає і з питань необхідності реформування системи ООН, яка останнім часом втратила високу ефективність. Водночас діяльність в ООН забезпечує Україні інформаційну відкритість щодо екологічних, політичних та економічних світових проблем сьогодення.

За відсутності глобального механізму захисту ООН й нині несе відповідальність за мир і безпеку, оскільки жоден політико-суспільний інститут у світі поза ООН не має подібних міжнародного статусу, досвіду, компетентності, координаційних можливостей у виконанні миротворчих функцій. Це — у теорії, а на практиці в ООН приймають рішення лише постійні члени Ради Безпеки ООН, ядерні країни, які мають право вето. Фактично, саме вони розділили світ на сфери впливу і намагаються утримувати свій ресурс й досі. Отже, ООН потребує реформування. Але, враховуючи кількість членів організації, чиновницький апарат (понад 3 тис. осіб), позицію країн Ради Безпеки тощо, важко сподіватися на прогрес у цьому питанні.

Особливу роль у створенні механізму регіональної системи безпеки, запобіганні та розв'язанні конфліктів простору СНД відведено Організації з безпеки і співробітництва в Європі — ОБСЄ. Поступово ОБСЄ набула рис міжнародної регіональної організації у сфері безпеки, яка через Форум із співробітництва в галузі безпеки, що складається з представників делегацій держав-учасниць, покликана розв'язувати проблеми роззброєння, зміцнення заходів безпеки і довіри. Через Бюро демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ направляє місії у проблемні регіони; є покликана, через механізм Верховного комісара у справах національних меншин, забезпечувати попередження конфліктів, пов'язаних з етнічними проблемами тощо.

Серед важливих напрямів взаємодії з ОБСЄ Україна розглядає співробітництво у питаннях боротьби з тероризмом, організованою злочинністю, корупцією, відмиванням грошей, торгівлею людьми, зброєю і наркотиками. Водночас Україна використовує механізм ОБСЄ для забезпечення стабільності та безпеки, зокрема, в Чорноморсько-Південно-Кавказькому регіоні. Насамперед, це стосувалося так званих «заморожених» конфліктів. Нагадаємо, що до них залічуємо ті протистояння, які припинили військове зіткнення і кровопролиття, але не є розв'язаними — на території СНД це і Нагірний Карабах (азербайджансько-вірменський конфлікт), і Придністров'я, і Південна Осетія, і Абхазія в Грузії тощо.Справа розв'язання згаданих конфліктів ускладнюється протилежними позиціями країн-у-часниць СНД. Росія намагається віддати пальму першості в розв'язанні цих проблем СНД військовим структурам співдружності і тим самим очолити керування всіма миротворчими процесами в СНД, оскільки вона несе левову частку фінансування і наповнення військ ОДКБ відповідними структурами і оснащенням (див. про це «Персонал», № 6 2007 р.). Росію в цьому питанні підтримують Білорусь і Киргизстан. РФ закликала СНД дати позитивну відповідь голові ОБСЄ про готовність Співдружності як регіональної міжнародної організації до європейського співробітництва, тобто висловила готовність взяти на себе зобов'язання за стабільність у регіоні. Україна й інші держави СНД виступили проти пропозицій Росії. Позиція України базувалася на положеннях документів українського парламенту щодо нена-дання СНД статусу суб'єкта міжнародного права та перетворення співдружності на регіональну міжнародну організацію. Протилежність поглядів щодо згаданого питання полягає у небажанні низки країн надавати спеціальний міжнародний мандат миротворця структурам СНД для розв'язання конфліктів на їх території, віддаючи перевагу місіям ОБСЄ та ООН.

За останнє десятиліття неабиякої актуальності набули нові виклики безпеці країни, і у першу чергу — енергетична проблема. Зазначимо, що ця всесвітня проблема є надзвичайно важливою. Саме нею пояснюються безліч конфліктів і кровопролитних воєн, що ведуться на різних континентах земної кулі. До боротьби за енергетичні ресурси, з якою міцно пов'язаний міжнародний тероризм, додаються інші загрози, а саме: незаконна торгівля зброєю, наркотиками, несанкціоноване володіння ядерною зброєю тощо. Водночас посилилися внутрішні загрози, з якими стикаються безліч країн. Це і проблеми пауперизації населення, викликані зростанням прірви між багатими і бідними, безробіттям і безпритульністю; демографічні й екологічні негаразди, а також загрози етнічних і конфесійних конфліктів. Ухвалені документи ОБСЄ концентрують зусилля організації на, власне, «безпековій проблематиці» і зміцненні економічного виміру її діяльності, що відповідає інтересам і прагненням також і України. В основу оновленого, безпекового механізму ОБСЄ було також покладено платформу кооперативної безпеки.