Влада і політичний режим

— раціонально-правовий тип — ця влада визнається народом тому, що вона спирається на раціональні, визнані їм закони.

Як і будь-яке відношення, політична влада припускає як мінімум дві сторони. На одній стороні — пануючі (суб’єкт). На іншій стороні — підвладні, підлеглі (об’єкт).

Серед ресурсів політичної влади можна виділити економічні, соціальні, силові, інформаційні та ін.

Економічні ресурси потрібні і для завоювання влади, і для реалізації її цілей, і для її підтримки.

Силові ресурси виконують функцію забезпечення оборони країни, охорони внутрішнього порядку, у тому числі забезпечення безпеки політичної влади, недопущення яких-небудь намірів на владу з метою її скинення.

Соціальні ресурси. Соціальна політика у великих сучасних західних країнах будується таким чином, що в збереженні існуючої політичної влади зацікавлена більшість населення: тут широка система страхування, високий рівень пенсійного забезпечення, широко розвита система благодійних організацій і т д.

Інформаційні ресурси — це засоби масової інформації.

Основна функція політичної влади — керування, керівництво суспільством у цілому і кожній його сфері. Вона полягає в постійному дозволі протиріччя між необхідністю порядку в суспільстві і різних інтересах різних шарів, національних і інших груп, окремих особистостей.

Друга функція — функція оптимізації самої політичної системи, пристосування її інститутів до цілям, задачам і самій суті тих сил, що прийшли до влади.

Третя функція — забезпечення стабільності в країні.

Існують дві форми політичної влади: індивідуальна і інституалізована.

У системі політичний влади розрізняють три функціональних взаємодіючих її рівні:

—вищий рівень — макрополітична система вищих органів влади;

—середній, чи проміжний рівень — це апарат політичної влади середньої ланки, бюрократія різних рангів;

—третій рівень — це мікрорівень політичної влади. Він включає безпосереднє полите спілкування людей, малих груп.

2 Основні механізми здійснення влади

Використання ресурсів влади надає руху всім її компонентам, робить реальністю її процес, що характеризується насамперед способами і механізмами володарювання.Способи володарювання можуть бути різними: демократичними (влада здійснюється при участі виконавців її рішень), авторитарними (одноособове правління з обмеженим контролем над підданими), тоталітарним (усеосяжний контроль суб’єкта над об’єктом), конституційним (правління в рамках закону), деспотичним (усевладдя, сваволя й опора на насильство), ліберальним (повага свободи особи, її фундаментальних прав) та іншими.

Процес володарювання упорядковується і регулюється за допомогою спеціального механізму влади — системи організацій і норм, їхнього устрою і діяльності. Стосовно до такого складного соціального суб’єкта, як суспільство (народ) механізмом влади виступають державні органи, право, політична система в цілому.

Механізм влади має складну, ієрархічну структуру, у якій формальним первинним ”суб’єктом” і джерелом влади виступає народ, що передає владні функції своєму офіційному представнику, тобто опосредуючому їх агенту — державі. Держава, у свою чергу, розподіляє повноваження серед ”носіїв” по ”горизонталі” (законодавча, виконавча і судова галузі влади) і по ”вертикалі” (центральні, регіональні і місцеві органи влади) для того, щоб керувати населенням країни (”об’єкт” володарювання) від імені всього суспільства (”суб’єкт” володарювання).