Демократія: політичні ідеї, політична практика

Ліберальна (індивідуалістична) теорія демократії базується на ідеї автономності особистості, виділенні її з суспільства та держави. Основними положеннями ліберальної концепції є:

• визнання особистості основним джерелом влади;

• пріоритет прав людини над правами держави;

• обмеження сфери діяльності держави, передусім, охороною суспільного порядку, безпеки громадян;

• пріоритет ринкового регулювання економікою над державним управлінням;

• розподіл влади як умова контролю громадян над державою.

Один із теоретиків ліберальної демократії політолог Баббіо вважає, що справжнім суб`єктом демократії сьогодні виступають індивідууми, громадяни.

В сучаснїй політичній науці йде пошук нових форм демократії. Французький політик М.Рокар вважає реальність взаємозв`язків між виборними, засобами масової інформації і виборцями – сердцевиною сучасної демократії. В цьому напрямі, на його думку, відбувається становлення “нової форми демократії”. Її складовими частинами виступають загальне виборне право та вільна інформація.Народ може реалізовувати своє право вибору тільки в умовах вільного розповсюдження інформації. Не випадково, що засоби масової інформації стали називати “четвертою владою”. Нову форму демократії М.Рокар називає “інформаційною демократією”.

Канадський проф. М.Бунге пропонує концепцію “інтегральної технодемократії”. Засоби ії досягнення – це освічене володарювання народу в усіх царинах – економічній. культурній, політичній на основі рад експертів. Тобто, відмічає М.Бунге, інтегральна технодемократія є рівність посередством кооперативної власності та самоуправління, політичної демократії і технічної експертизи.

В калейдоскопі політичних теорій демократії існує ще й економічна теорія демократії. Вона заснована на образі людини всебічно інформованої, здібної діяти раціонально і добиватися для себе максимальної вигоди. Економічна демократія – це царина ринкових відносин, до якої зводяться політико-владні відносини. Ліберально мислячі теоретики та політики пов`язують разом демократію і ринок. Американський президент Біл Клінтон назвав сучасну західну демократію ринковою демократією.

Таким чином, аналіз сучасних теоретичних концепцій демократії показує різноманітність підходів до визначення демократії. Кожний напрям має концептуально-нормативний характер, тобто характеризує той чи інший вид демократії в ідеалі. Разом з тим, теоретичний розгляд спирається на реальний досвід – емпіричний підхід.

Від розуміння сутності демократії значною мірою залежать реальні щляхи її здійснення. Демократія – це загальнолюдська цінність. Історія вчить, що демократія – благо народу тільки тоді, коли вона відповідає політичній культурі й образу життя людей, має необхідні економічні й соціальні передумови. В іншому випадку - вона перероджується в охлократію – владу натовпу – й приводить до хаосу і анархії.

Сучасний стан України з точки зору політичного режиму – це звичайна в рамках авторитаризму плюралізація суспільного життя., яка може бути, а може й не бути початком становлення демократії. На стабільність і зростання демократії впливають дві головні умови – економічний розвиток і політичне керівництво. Характер еволюції політичного режиму сьогодні залежить, передусім, від конкретних якостей політичної еліти, пріоритетів реорганізації нею системи влади і управління, домінуючих способів балансування взаємовідносин правлячої та опозиційних сил, методів, спрямованості, міри їхньої участі в урегулюванні і розв`язанні криз соціального розвитку. Тому некоректним є як зневажливе ставлення до демократії, так і романтизм найшвидшого переходу до неї. До того ж декретувати демократію за допомоги законів чи конституцій - це чергова міфотворчість.

ВисновкиОтже, історія людства знає різні типи політичних режимів. Найбільш цивілізований і розвинутий – демократія. Більшість населення сучасних країн світу глибоко сприйняли і свідомо підтримали демократичні цінності та ідеали. Для того, щоб розвивались демократичні форми політичного життя потрібні соціальні, економічні та культурні основи. Без них політичний процес проходить у недемократичних формах. Це – по-перше, високий рівень економічного розвитку країни, багатогранність форм власності, наявність розвинутого ринку, конкуренції товаровиробників. По-суті, сама демократія нагадує політичний ринок з його конкуренцією ідей, програм, позицій. По-друге, висока ступінь розвитку політичної культури. Культура суспільства в цілому і, особливо, в галузі політичного життя, є могутнім каталізатором демократичних процесів.