Демократія: політичні ідеї, політична практика

Сучасні концепції демократії

З методологічної точки зору важливо розрізняти колективістське, плюралістичне та ліберальне бачення демократії у залежності від того, хто має пріоритет у здійсненні влади: народ, соціальна група чи особистість.

Незважаючи на деякі відмінності, колективістські концепції демократії мають загальні риси:

• заперечення автономності особистості;

• первинність народу у здійсненні влади;

• однорідність народу за складом;

• абсолютність влади більшості.

В цілому, колективістські концепції демократії не розрізняють особистість, суспільство, державу.

Одним з перших почав критикувати колективістську демократію Й. Шумпетер. Плюралістичні теорії виходять з того, що ні особистість, ні народ не є головними рушійними силами політики в демократичному суспільстві. Тільки в групі, а також в міжгрупових відношеннях, формуються інтереси, ціннісні орієнтири та мотиви політичної діяльності індивіду.

Загальні риси плюралістичноі концепції демократії зводяться до:

• відмові від прямої участі всіх у політичному процесі;

• визнанні зацікавленої групи центральним елементом демократичної політичної системи, яка гарантує права та свободи особистості;

• значного розширення діяльності держави, збереженню рівноваги конкурентних інтересів;

• турботі про формування демократичної культури, підтримки державою соціально-обмежених верств населення.

З плюралістичною теорією демократії співзвучна елітарна концепція демократії. Політична еліта визначається як самостійна, привілейована група або сукупність груп безпосередньо пов язана з володарюванням або тиском на владу. Попередниками сучасної елітарної демократії були Платон, Карлейль, Ніцше та ін. Сучасні класичні концепції еліти були сформульовані на початку ХХ ст. В. Парето, Г. Москою, Р. Міхельсом. Найзагальнішими рисами, притаманними елітарним теоріям є:

• поділ суспільства на еліту і маси;

• тлумачення політичної нерівності як підвалини соціального життя;

• володіння владою завдяки приналежності до “обраної меншості”;• розгляд історії як сукупності соціальних циклів, що характеризуються пануванням певних типів еліт.

В якості альтернативи по відношенню до концепції елітарної демократії виступає теорія партіципаційної демократії. Під “партіципацією” в західній політології розуміються всі види участі громадян (добровільної й вимушеної) в політичному житті з мотою впливу і тиску на прийняття рішень владою. Автори концепції тлумачать необхідність участі більшості народу не тільки в виборних кампаніях, референдумах, але і в інших видах політичного процесу, включаючи формування владних груп і висування політичних лідерів. Німецькі політологи Б. Гуггенбергер і Д. Нолен розглядають теорію партіципаційної демократії як один із варіантів критичної теорії демократії, в центрі якої –аналіз політичної дійсності з позиції ідеалу індивідуального самовизначення і орієнтації на автономію особистості.