Політичні погляди Кирило-Мефодіївського братства

У творах Т. Г. Шевченка поряд з антикріпосницькими, антицарськими ідеями червоною ниткою проходить думка про самостійність України. Вся його творчість пройнята безмеж¬ною любов'ю до України, її народу. У вірші "Чи ми ще зійде¬мося знову?", написаному в засланні, він закликав своїх співвітчизників:

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї господа моліть.

Отже, у творчості Т. Шевченка, в його політичних поглядах поєднувались ідеї революційності, демократизму і самостійності, України. Його творчість справила великий вплив на розвиток,! визвольних ідей, національної самосвідомості українського на-| роду, на формування української інтелігенції, здатної до боротьби за ідеали соціальної і національної свободи.

Наступний етап у розвитку політико-правових ідей в Україні пов'язаний з революційним народництвом, діяльність яко¬го проходила в нерозривній єдності з народницьким рухом у Росії, зокрема, з такими організаціями як "Народна воля" та "Чорний переділ".

Оцінюючи їх діяльність, треба мати на увазі, що на них уже був відчутний вплив марксизму та анархізму, зокрема, стосов¬но критики капіталізму. В програмних документах, проклама¬ціях і відозвах часто трапляються фрази "робітничий клас", "експлуатація", "буржуазний лад" та ін.

Серед політичних ідей народництва слід зазначити його не¬гативне ставлення до експлуататорської держави. Головний принцип оцінки держави — кому вона служить, чиї інтереси захищає. Особливо ненависним була зверхність монархічної особи в суспільному ладі Росії. У статтях та інших публікаціях чітко говорилося про "політичну систему", "політичну орга¬нізацію", механізм політичної влади". Безумовно, не всі ці поняття мали сучасне наукове обґрунтування. "Принцип аб¬солютної держави" й "деспотичного режиму" вбачався в необ¬меженій владі царя, її надмірній централізації. "Там, де свавілля є основою закону, немає ні закону, ні волі, немає забезпечення примітивних прав людини. Немає меж насильству при такій си¬стемі", — писала "Народна воля" 20 серпня 1880 р.

Більшість революційних народників схилялася до заперечення будь-якого монархізму, абсолютного чи конституційного. Хоча в їхніх документах іще немає вимог установлення республіки, але по суті йшлося саме про такий вид правління, а одне з централь¬них устремлінь революційного народництва — це повалення са¬модержавства і встановлення Тимчасового революційного уряду, головною метою якого мало бути скликання Установчих зборів. А вже їм належало створити революційну владу, цілком залежну від волі народу, утвердження демократичних свобод, передача землі селянам. Принцип верховенства волі народу планувалося покласти підвалиною всіх рівнів влади. Принципами організації центральної влади проголошувалися її виборність, змінність, підзвітність, підконтрольність. У програмних принципах народоправління важливе місце відводиться демократичним тради¬ціям сільської общини.Аналізуючи проблеми політичних відносин у суспільстві, народники в основу прав людини ставили природне право, що виходило з цінностей та інтересів людського буття. Для встановлення правопорядку в країні потрібні закони й інститути, які б відображали волю народу. Правам та свободам особи відводилося особливе місце в цих програмах. Багато хто при цьому широко використовував законодавчі акти Франції, США та інших буржуазних держав.

Проте в національному аспекті народники не дали належної відповіді на поставлені життям питання, їх програми не міс¬тять практичних рекомендацій щодо державного розв'язання національних проблем.

Висновок.

Висуваючи загальнодемократичні гасла про права кожної на¬ції та народності на суверенний розвиток, вони мали на увазі не федерацію рівноправних народів, а федерацію общин, об'єдна¬них в області й підпорядкованих на місцях обласному управлін¬ню, а в центрі — союзному урядові. До політичного ж суверенітету націй, з їхнього погляду, доцільно звернутися лише після зміцнення революційної влади, щоб "темні реакційні сили" не використали його як "свою Вандею". Безумовно, що в такій багатонаціональній країні, як Росія, недоскона¬лість національної програми, її вузькість та обмеженість не сприяли завоюванню довір'я трудящих мас. Визнання народ¬никами терору як методу політичної боротьби не могло дати бажаних результатів.