Політичні погляди Кирило-Мефодіївського братства
Слід відзначити, що, поділяючи загальні засади своєї програ¬ми, члени товариства розходились у питанні про першочергові завдання. М. Костомаров вважав першочерговим домогтись єд¬ності слов'ян. П. Куліш наголошував на розвитку, насамперед, української культури. Тарас Шевченко пристрасно відстоював ідеї соціального і національного звільнення українців. За ради¬калізм своїх ідей Тарас Шевченко був покараний найжорстокіше. Тут, до речі, слід наголосити, що творчість селянського поета-бунтаря, який піднявся від раба-кріпака до вершин поезії й мистецтва, відчутно позначилася й на формуванні революцій¬но-демократичного крила в Росії 50-60-х років XIX ст.
Характерною ознакою політико-правових поглядів Т. Г. Шевченка є глибоке несприйняття, засудження самодер¬жавства. Для нього немає "добрих" царів. У поемі "Сон", яку сам поет назвав комедією, він із нищівним сарказмом розвін¬чує образ царя як помазаника божого на землі, в творі "Юро¬дивий" називає його "фельдфебелем на троні", верховодою зграї насильників і кровожерних поміщиків-нелюдів. За умов жорстокої реакції Т. Г. Шевченко сміливо поставив питання "чи довго ще на сім світі панам панувати?". В історії експлу¬ататорських держав він бачив сатрапів, тиранів-царів, цезарів, імператорів, які правили, спираючись на церкву, що освячу¬
вала свавілля й насильство над людиною. У творі "Царі" поет розкриває й рішуче засуджує злочинну сваволю самовладців-деспотів.
Феодально-самодержавна Росія змальовується в творах Т. Шев¬ченка поділеною на два соціальні полюси: визискуване селян¬ство й визискувачі-поміщики з царями на чолі. Івана Грозного він називає "мучителем", різко викриває гнобитель¬ську політику Петра І, їдко засуджує антинародний характер правління Катерини II, яка в 1782 р. наказала спорудити пам’ятник Петру І з написом "Первому — Вторая", цим самим підкресливши спадковість необмеженої влади монархів Росії.
До цього слід додати, що ненависть і рішуче політичне не¬прийняття в Т. Г. Шевченка було не лише до російського ца¬ризму, а й до українських експлуататорів. Гетьмани для поета — таке ж зло, як і царські чиновники. Він із презир¬ством писав про тих українських діячів, які багато говорять про "неньку Україну", про її "долю-волю", а насправді заод¬но з російськими поміщиками та царатом "деруть шкуру" з селян, "праведную кров із ребер, як водицю точать".
Поряд із різко критичним ставленням Т. Г. Шевченка до аб¬солютної монархії він не абсолютизує й буржуазно-республі¬канський лад, кваліфікує його як далекий від інтересів трудящого люду, від тої "челяді", кріпаків-трудівників, того стану, з якого вийшов сам.
У своїх творах він докоряв французьким енциклопедистам XVIII ст., які проголосили гасло "Свобода, рівність і братер¬ство", в тому, що вони "почали" та не закінчили ліквідацію "батогів, престолів і корон".Світле майбутнє України поет, якого сучасники назвали "пророком", пов'язував не з буржуазно-правовим ладом, а з самоуправлінням народу, з громадською, колегіальною фор¬мою реалізації влади як гарантією від свавілля властителів.
В основу самоуправління народу він поклав суспільну влас¬ність і, насамперед, власність на землю. Говорячи про ці по¬гляди Т. Шевченка та інших демократів, тодішніх і пізніших, слід мати на увазі одну характерну особливість тогочасного суспільного розвитку.
Перехід від феодально-кріпосницьких основ економічного життя до буржуазних пов'язаний зі зміною форм власності, а відповідно й мотивації праці, себто відмову від позаекономічно¬го примусу й впровадження натомість економічного стимулу.
Рабовласницька й феодально-кріпосницька форми вироб¬ництва базувалися на позаекономічному примусі, тоді як буржуазний лад мав і має економічні методи залучення до праці, а отже — право приватної власності.
Т. Г. Шевченко, як ніхто інший, дав глибоку й нищівну критику російського законодавства, організації суду та судо¬чинства, першим в історії революційної думки в Україні по¬казав злочинну суть тодішніх законодавчих актів, висловив рішучий протест проти царських законів та юридичного їх трактування як способу пригнічення трудової людини. Він писав, .що ці закони "катами писані", що "правди в суді не¬має". Його ідеалом була трудова демократична республіка.
Говорячи про політичний ідеал Т. Г. Шевченка, слід підкре¬слити його увагу до сили закону, причому "праведного зако¬ну", як він неодноразово наголошував. "Праведний" закон уже за своєю суттю збігається з традиційними поняттями "правда", "воля", "справедливість". Т. Г. Шевченко чітко по¬казав, що закон, прийнятий експлуататорською владою, не можна сприймати як "справедливий", тому що він не відпо¬відає людським цінностям. Для Т. Г. Шевченка соціальне справедливим є рівномірний розподіл землі між членами сус¬пільства, ліквідація станового поділу громадян, уведення юридичної рівності, обов'язкова праця всіх членів суспіль¬ства, усунення експлуатації.