Політичні проблеми людства

Своє буквальне втілення принципи міжнародної політики отримують у міждержавних угодах. Головним міжнародно-правовим документом сучасності, в якому сформульовані гловні принципи міжнародного права й передбачені заходи для їх дотримання, є Статут Організації Об”єднаних Націй, що його прийняли 1945 року 50 держав – засновників ООН. Найважливіші принципи сцчасної міжнародної політики викладені також у “Декларації про припинципи міжнародного права, які стосуються дружніх зносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН” (1970р.). Утвердженню сучасних принципів у практиці міжнародного спілкування сприяли й такі документи Генеральної Асамблеї ООН, як “Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам” (1960р.), “Декларація про неприпустимість інтервенції і втручання у внутрішні справи держав” (1981р.) та інші. Істотну роль у розвитку головних принципів, у наповненні їх новим змістом відіграв Заключний акт Наради з безпеки й співробітництва в Європі 1975 року. Важливу роль у конкретизації та визначенні процедур здійснення міжнародних принципів відіграють двосторонні угоди держав про співпрацю.До головних принципів сучасного міжнародного права належать принципи мирного співіснування, суверенної рівності держав, рівноправ”я народів та їхнього права самостійно визначати свою долю, незастосування сили або загрози силою в міжнародних відносинах, непорушності державних кордонів, територіальної цілосності держав, мирного врегулювання суперечок, невтручання у внутрішні справи держав, сумлінного виконання зобов”язань по міжнародному праву та угодах, усезагального поважання прав людини й головних свобод.

3.Зміст політичних проблем людства

Принцип мирного співіснування . В системі сучасного міжнародного права центральне місце належить принципу мирного співіснування. В світі затвердилося визнання того, що сьогодні міжнародне право може бути ефективним тільки як право мирного співіснування. В ньому втілені найпеші загальнолюдські цінності – мир і співпраця. Головна ідея цього принципу полягає в тому, що держави зобов”язані підтримувати міжнародний мир, грунтований на засадах міжнародних відносин, виявляти толерантність одна до одної, розвивати співробітництво між собою, без огляду на належність до різних політичних, економічних і соціальних систем та рівень їхнього розвитку. Цей принцип проголошує право народів жити у безпечному, справедливому й демократичному світі, задає нормативну модель світового порядку, в якому не повинно бути місця насильству й пригнобленню народів у будь-якій формі.

Вважають, що елементами суспільства, грунтованого на засадах мирного співіснування, мають бути мир, правопорядок, безпека всіх держав незалежно від їхніх соціально-політичних ознак, поважне ставлення до інтересів інших держав на розвиток,співпраця.

Наприклад, візьмемо Україну і Сполучені Штати. Штати зобовязали себе низкою угод допомогати Україні у економічній та фінансовій сферах (у тому числі в аграрній сфері). З першого погляду усе добре, Сполучені Штати дають кредит Україні на розвиток сільского господарства, а з іншого боку окрім повернення через деякий час кредиту (це зрозуміло звичайна умова), ці ж Штати вимагають на 30% з цієї суми придбати у Сполучених Штатах сільськогосподарську техніку. Ось і виходить, що на нас заробили двічи, але це ще не проблема, такими своїми зобов”язаннями Штати навмисно не дають розвитися машинобудівній галузі України, що і є проблемою.

З принципом мирного співіснування безпосередньо пов”язаний принцип незастосування сили або загрози силою у міждународних відносинах. Міжнародне право аж до середини ХХ сторіччя визнавало право держав на війну. У відповідності до нього будь-яка держава могла застосувати силовий, військовий спосіб розв”язання будь-якої суперечки з іншою державою. У теорії й практиці панувала “держава” (“традиціоналістська”) концепція міжнародних відносин, взаємовідносини великих держав визначали стан світового політичногопорядку. В першій половині ХХ сторіччя окремі держави неодноразово здійснювали спроби у двосторонньому порядку проголосити відмову від застосування сили. Але відповідний принцип як усезагальна вимога був зафіксований тільки у Статуті ООН: “Всі члени Організації Об”єднаних Націй утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою та її застосування як проти територіальної недоторканності й політичної незалежної будь-якої держави, так і якимсь іншим чином. ”

Сьогодні співвідношення сил у світі вже не вимірюють самою тільки військовою могутністю країн, зросло значення політичних, економічних та ідеологічних чинників міжнародної взаємодії. Стало цілком очевидно, що гонка озброєнь за умов сучасного науково-технічного прогресу неодмінно призведе до тотальної загибелі людства.

Статут ООН визнає правомірність застосування сили тільки у двох випадках: у цілях самооборони, якщо відбувався збройний напад на державу (статті 51), і за рішенням Ради Безпеки ООН у випадку загрози миру, будь-якого порушення миру та акту агресії (статті 39 і 42). Саме в такому порядку міжнародне співтовариство застосувало силу щодо Іраку під час його агресії проти Кувейту 1992 року. Розглядуваний принцип вимагає від держав утримуватися від застосування сили першим, від пропаганди агресії та війни. Агресивну війну оголошено міжнародним злочином, який тягне міжнародну правову відповідальніть держав і міжнародну кримінальну відповідальність осіб.Одну з найважливіших ідей сучасного міжнародного права – взаємодію рівноправних держав – відбиває принцип суверенної рівності держав. Домовлятися можуть тільки рівні. Коли ж у взаємовідносинах і позиціях держав немає рівності, то ці відносини лаштуються не на угодах, а на відвертому чи прихованому підпорядкуванні. Ось чому в Декларації про принципи міжнародного права 1970 року проголошено, шо всі держави є рівноправними членами міжнародного співтовариства незалежно від розбіжностей економічного, соціального, політичного чи іншого характеру між ними; що для всіх держав існує однаковий обов”язок виконувати повністю і сумлінно їхні міжнародні зобов”язання й жити в мирі з іншими державами; що всі держави мають бути рівною мірою зацікавлені у розв”язанні загальнолюдських проблем, у створенні всеохопної системи міжнародної безпеки, колективної відповідальності держав перед людством.