Японська модель переходу від тоталітаризму до демократії

Існують різні погляди на форму правління в Японії, що пояснюється відсутністю в післявоєнній конституції формулювання про форму правління. Найбільш розповсюдженим є судження, згідно з яким сучасна Японія – парламентська монархія (за формою правління), оскільки в Японії є спадковий монах з титулом імператора (тенно), а створення і функціонування уряду зумовлене довірою палати представників (нижньої палати) парламенту.Конституцією на імператора покладена низка функцій, в тому числі скликання парламенту, розпуск палати представників і оголошення загальних парламентських виборів, призначення прем’єр-міністра, підтвердження призначень і відставок міністрів а також повноважень дипломатичних представників Японії, призначення голови Верховного суду, підтвердження амністій, пожалування нагород, прийом іноземних дипломатичних представників. Однак ці функції носять формальний характер, оскільки ініціатива імператора у їхньому здійсненні не передбачена (багато функцій є лише церемоніальними). Імператор не має повноважень, пов’язаних із здійсненням державної влади, і може вдаватися до дій, які стосуються справ держави лише за порадою і зі згоди кабінету міністрів, котрий і несе відповідальність за ці дії.

За конституцією єдиним законодавчим органом є парламент, що складається з палати представників і палати радників. Однак японські вчені, виходячи з наданого конституцією муніціпіям права приймати обов’язкові постанови (дзьорей), вважають, що муніципальні збори також (“в порядку виключення”) мають законодавчі повноваження, і називають ці збори “вторинною законодавчою владою” (а їх постанови – “автономним правом”).

Велике значення для діяльності парламенту мають комісії, створювані в палатах. Одна з найважливіших функцій комісій – попередній розгляд законопроектів, в ході якого вони можуть бути змінені і навіть відхилені.

Вищим органом виконавчої влади є кабінет міністрів, який очолює прем’єр-міністр.

Конституцією визначений принцип цивільного кабінету, згідно з яким члени кабінету повинні бути цивільними особами. Термін “цивільна особа” (буммін), що вперше з’являється в післявоєнній конституції є буквальним перекладом англійського терміну “civilian”, він розуміється в наступному контексті: а) це особа, що не знаходиться на військовій службі; б) яка не була в минулому професійним військовим; в) не є носієм мілітаристської ідеології.

В кабінеті міністрів (на відміну від довоєнного складу) відсутні посади військового і військово-морського міністрів, а також міністра внутрішніх справ.

Прем’єр-міністр висувається парламентом з числа депутатів. На практиці Ліберально-демократична партія на протязі тривалого часу утримує за собою парламентську більшість (останнім часом – лише в нижній палаті) і таким чином зберігає можливість висування прем’єр-міністра зі своїх рядів. Прем’єр-міністр призначає і знімає міністрів (більшість з них повинна бути вибрана ним з числа депутатів парламенту).

Кабінет міністрів має право законодавчої ініціативи.

Таким чином, можна відзначити, що сучасна політична система Японії в загальному вигляді сформована у річищі західних демократичних традицій. З огляду на порівняно недавнє тоталітарне минуле цієї країни в політичній системі Японії є ряд запобіжних норм, які не властиві країнам західної демократії (зокрема відсторонення військових, навіть відставних, від політичного управління).

Висновки

Японія пройшла довгий і нелегкий шлях від тоталітаризму до демократичного суспільства. Цей шлях був успішним зокрема завдяки вдалій політичній кон’юнктурі, що склалася після Другої світової війни. Ідея наслідування більш передової моделі економічного і політичного розвитку розглядалася японськими політичними і діловими колами як найбільш ефективний шлях для відродження Японії. Такою моделлю після Другої світової війни вони обрали США – найбільш сильну в економічній і політичній області світову державу. США пішли на надання Японії, як своєму союзникові на Далекому Сході новітньої техніки і технології, сприяючи тим самим швидкому зміцненню і укріпленню японської економіки. Важливо підкреслити, що Японія імпортувала не лише ліцензії і технологію, але й американські концепції управління, маркетингу, і врешті решт, основоположні засади демократії американського зразка. Причому вони не просто запозичувалися, але пристосовувалися до специфіки японської традиційної культури, характеру взаємовідносин у суспільстві. Це значною мірою і забезпечило успіх демократичних перетворень у Японії.