Японська модель переходу від тоталітаризму до демократії
Післявоєнні перетворення в їхній сукупності ознаменували завершення буржуазно-демократичних реформ; японський капіталізм позбавлявся феодальних пережитків і набував рис сучасного розвиненого капіталізму, а японська політична система, в свою чергу, переживала перехід від тоталітарної традиції до демократичного суспільства.
2. Ідеологічні та економічні аспекти демократизації ЯпоніїБіди, принесені японським мілітаризмом народові, страшна трагедія Хіросіми і Нагасакі, військові акції США в Кореї і Індокитаї призвели до зростання пацифістських настроїв серед усіх верств японського суспільства. З ними не могли не рахуватися японські політики, що прийшли до влади після закінчення Другої світової війни. Вони зробили висновок, що у Японії, яка була морською державою, немає іншої альтернативи, окрім відновлення своїх позицій у міжнародній торгівлі, причому домагатися цього слід під захистом найбільш сильної капіталістичної держави – США. А в країні в цей час необхідно присвятити свою енергію економічному розвитку, використовуючи дешеву привізну сировину. Саме ці ідеї стали основою так званої доктрини Йосида, проголошеної на початку 50-х років першим післявоєнним прем’єр-міністром Японії і якої додержувалися в більшій чи меншій мірі усі японські політичні лідери. Японські лідери змогли реалістично оцінити внутрішні можливості Японії і міжнародну обстановку, яка склалася в світі завдяки протистоянню двох великих держав і відсутності якої-небудь воєнної загрози для Японії. Цей курс призвів до концентрації усіх матеріальних, моральних і інтелектуальних сил нації на відновлення і розвиток промислового і технологічного потенціалу, підвищення життєвого рівня народу, становлення демократичних інституцій.
Відносно низькі військові видатки Японії, запровадження інновацій і новітніх технологій в мирні галузі промисловості стали одним з найбільш важливих факторів конкурентноздатності японської продукції і відносно стабільних темпів її економічного розвитку.
Необхідно підкреслити важливе значення зовнішнього чинника у післявоєнному розвитку Японії. Воєнний союз з США і створення на японській території американських військових баз призвели до певного обмеження суверенітету Японії, що значною мірою визначило напрямки її політичного розвитку. В обмін на участь в американській військово-політичній стратегії Японія отримала можливість імпортувати з США важливу для себе сировину, новітні технології і фундаментальні знання, країна отримала величезний ринок, на котрий припадало близько 30% її експорту, головним чином промислових товарів.
Тиск Заходу призвів до певних змін внутрішньої політики правлячих кіл Японії.
Найбільш рельєфно це відбилося в курсі уряду Я. Накасоне, який знаходився при владі з 1983 по 1987 рік. Накасоне закликав до зміцнення моральних підвалин японського суспільства, заохочував націоналістичні настрої, наполягав на створенні сильного війська як найважливішого фактора підвищення ролі Японії на світовій арені. В той же час Накасоне зробив так багато для зміцнення союзницьких відносин з США, як ніякий інший японський лідер. Він усіляко пропагував ідею інтернаціоналізації Японії, розширення економічних і культурних зв’язків зі світовим співтовариством.
На сучасному етапі для політичного життя Японії характерне змішування різновекторних орієнтацій: підвищення ролі традиційних цінностей і закликів до інтернаціоналізації суспільства, економічного егоїзму і зацікавленості в світових господарських зв’язках, пацифізму і націоналізму, зовнішньополітичної пасивності і великодержавної амбіційності. Аналізуючи сучасний політичний клімат Японії можна констатувати, що запозичені і пристосовані до національних умов демократичні традиції є провідною ознакою японського суспільства, в цілому вони переважають над залишками тоталітарної ідеології і політичної практики Японії.
3. Японська політична система на сучасному етапі
Основи сучасної політичної системи, яка докорінним чином відрізняється від політичної системи довоєнної Японії, були закладені прийняттям конституції 1947 р. Її найважливішими положеннями стали визнання суверенітету народу, основних прав людини, поділ влад і місцевого самоврядування. Японія отримала юридичну базу для розвитку в якості країни з парламентською демократією.
Політичну структуру японського суспільства утворюють офіціальні (державні і муніципальні) установи, а також політичні партії і непартійні організації.
В системі офіційних установ в Японії нове місце посів інститут імператора, котрий раніше був головою держави з фактично необмеженими повноваженнями.