Політичні та правові вчення середньовіччя
Під людськими законами Марсілій розумів "правила", що регулюють людську поведінку і містять накази, заборони і дозволи, і наділені примусовою силою. Саме у примусовості, як специфічному юридичному атрибуті, він бачить суть законів, які виступають, як приписи людської влади. Призначення людського права полягає, з одного боку, у регулюванні відносин в державі: — це "універсальний суддя громадянської справедливості і загальної користі", а з другого, — в утриманні людської влади від свавілля, тобто у контролі за здійсненням влади правителем на основі права.
Основою політичного вчення Марсілія Падуанського є його трактування народного суверенітету, згідно з яким сувереном в державі є народ-законодавець. Відповідно до цієї концепції, народ створює закони держави, тобто є legislator humana (людським законодавцем). Він призначає уряд (правителя) і контролює його діяльність, а в разі необхідності змінює їх. Важливою функцією народу-законодавця є контроль за тим, щоб закони переслідували "загальну користь", справедливість.
Виконавчі функції в державно-правовій концепції Падуанського виконує уряд, на чолі якого стоїть правитель, який обирається народом і йому підзвітний. Головне завдання правителя — проводити на практиці те, що вважає необхідним народ-законодавець. Важлива функція правителя — здійснювати правосуддя: він повинен судити, здійснювати свою владу і виконувати свої рішення на основі закону. Якщо ж правитель відступає від законів або перетворюється у тирана, то народ може покарати і, навіть, скинути його.
За вченням Марсілія, законодавець завжди незмінний, у той час як правитель може мати різний устрій, який обумовлює форму правління: виконавчі функції можуть бути довірені одному, багатьом або всім. Щодо форм держави, то він, так як і Арістотель, розрізняє три правильні і три неправильні форми. Марсілій виступає за монархію, тобто правління одного, але за монархію виборну, оскільки у такому випадку "народ завжди зможе вибрати найкращого, тоді як при інституті спадкового правителя ця умова дотримується дуже рідко.
Значення та вплив Марсілія Падуанського на формування пізнішої європейської думки досить значні. Його називали "родоначальником всіх демократичних авторів нового часу" та підкреслювали, що його "з найбільшим правом можна зарахувати до предвісників правової держави в новому розумінні", що він створив "нове вчення про державу, побудоване на раціоналістичних засадах".
3.Ніколло Мак'явеллі.
Ніколло Мак'явеллі (Machiavelli), 1469–1527, — видатний політичний мислитель Відродження, основоположник нової світської політичної науки. Політичні погляди Мак'явеллі викладені ним у працях "Державець", "Роздуми про першу декаду Тита Лівія", "Історія Флоренції". У своїй творчості Мак'явеллі відходить від релігійного світогляду і рішуче виступає проти теологічних уявлень про політику, право, державу. На зміну середньовічній концепції божественної визначеності, він висуває ідею історичної необхідності і закономірності, яку він називає fortuna (доля). При цьому, значне місце відводиться вільній волі індивіда. Він підкреслює: "Доля визначає половину наших дій, а другу половину або біля того вона надає можливість вирішувати нам". Людина зв'язана певними умовами, обставинами життя, з якими вона узгоджує свої вчинки, проте Мак'явеллі, на відміну від середньовічної християнської концепції, відстоює образ людини-борця, творчої особистості, яка йде навіть проти долі. "Фортуна, подібно до річки під час повені, руйнує те, що не має сили. Правитель, який надіється тільки на фортуну, гине, як тільки вона йому зрадить". Вона любить показувати свою владу тоді, коли в людях немає мужності. Тому, поряд з долею, другою рушійною силою політики і всієї історії Мак'явеллі вважає virtu — свого роду особисту енергію, яка проявляється, як сила, доблесть, винахідливість індивіда.
Цікавими є погляди Мак'явеллі на релігію, яку він розглядає суто прагматично: з точки зору служіння державним інтересам, консолідації народу і виховання активних учасників політичного життя. Він відкидає питання про істинність релігійних догм і розглядає їх тільки з позиції користі для суспільства. Релігію і бога, заявляє він, винайшли мудрі люди, для того щоб переконати простий народ у корисності встановленого ладу. Тому для нього важлива не суть віровчення, а те, як люди розуміють його і використовують у політиці: для виховання рабської покори чи для формування високих якостей громадянина.Аналізуючи політичне життя суспільства, Мак'явеллі приходить до висновку, що в основі політичної поведінки лежить не християнська мораль, а користь і сила. "Доля завжди на тій стороні, де краща армія", — підкреслював мислитель. Аналізуючи реальне політичне життя, він виводить дієві політичні принципи з реальних якостей людини, людської природи, розкладу та руху сил, які борються у суспільстві, та інтересів.
Мак'явеллі вперше сформував завдання і суть політичної науки. Її завдання полягає у поясненні реального стану справ, основаному на аналізі фактичного матеріалу та історичного досвіду. На його думку, не дійсність потрібно підганяти під канонізовані схеми, а, навпаки, на основі пізнання реальної дійсності виводити дієві політичні принципи і відповідно до них творити історію. По суті, Мак'явеллі став тією ланкою, яка поєднала античну і сучасну політичну науку.